Чим корисний досвід дегерманізації у Польщі
Пшемислав Ліс-Маркевич
Чорт! Які деякі з вас істеричні!
А! За коменти типу “а в Польщі не краще, а Польща теж” я безпощадно баню. Я бачу, що інколи це люди, які роками стежать за моїми дописами. Але я не буду вже апелювати, аби мені рота через мою національність не затикати. Я буду писати те, що хочу. Не подобається — не читайте, блокуйте мене. “Ви досконало володієте українською, але це не дає вам морального права нас повчати”. “Пан хоче бути старшим братам українців”. А геть з такими! Я не прошу у нікого жодних прав (моральних чи неморальних), які вже маю. Свобода слова!
Написав, що Україна приречена, якщо дванадцятирічне дівчатко з України в Польщі не вміє вільно попросити українською про допомогу.
Україна приречена ще довго мучитися і битися в своїх судомах, бо немає державної, системної політики українцізації та дерусифікації.
Я помітив, що більше людей почало розмовляти українською і це люди, які врешті-решт збагнули, що так треба. Це сталося під впливом війни, але це люди, яким доходить. Їх не треба насильницько українізувати та дерусифікувати.
Але приблизно 30%-40% громадян України треба дерусифікувати примусово і насильницько. Так, як Польща робила з німецькомовними на своїх теренах.
Закон про мову — це лікування сифілісу пудрою. Він діє дуже повільно.
Наші міністри освіти самі помітили проблему зросійщення дітей з України і навіть щось там бовкнули, що треба би вчити дітей з України української мови, але це для них не пріоритет.
Україна на сьогодні приречена не впасти, а ходити колом і наступати весь час на ті самі граблі. Бо немає системної державної українізації і дерусифікації. Чи якась українська політична партія заявляє, що треба це конче провести? Мабуть, ні. Але то ви, громадяни України, маєте це усвідомити своїм політикам. Ви мусите створити попит на такі дії. Ну, хіба що вам дерусифікація не треба.
У нас німецьку випалювали вогнем! Прибирали навіть написи німецькою з будинків, рили по бібліотеках і перевіряли, чи там не лишилося німецькомовних книжок. Змінювали людям прізвища на польські. Вивозили до Німеччини, відбирали німецькомовним батькам дітей на перевиховання польською. Без польської мови не було роботи, не було нічого, така людина була ізгоєм. Це все мусить бути проведене теж в Україні.
Інакше Україна не відродиться. Ви обурюєтеся на мене, бо я пишу, що Україна приречена, а з іншого боку ви самі не вірите, що за вашого життя російська зникне з України. Не вірите і тому ви приречені. А це можливо.
У Польщі німецька повністю зникла за 25 років (а в міжчассі була війна). Україні 32 роки. Російській світить зникнення? Ані трішки, на жаль.
Я повторю. У нас ніколи не існувало питання зросійщення. У нас було більше онімечення, ніж в Україні зросійшення. Германізаційні процеси почалися ще до хрещення Польщі. Через те, що Польща не давала собі раду з онімеченням, ми втратили Помор’я та Шльонськ. Після Першої світової війни вдалося відібрати німцям тільки частину теренів, які були не аж так онімечені. Про Вроцлав чи Легницю не можна було і мріяти, бо вони були стовідсотково онімечені. Також це стосувалося до Ополя та західного Горішнього Шльонська (Битом, Забже, Глівиці, Ратібор).
Але від 1945 року Польща могла подовжувати полонізацію Західної Польщі. Полонізація тривала від 1918 до 1950 і закінчилася повним успіхом. А ще в роках 1939-1945 була війна, яка процеси полонізації зупинила. До 1950 року вдалося повністю позбутися в Польщі німецької мови. Якщо не рахувати війни, Польщі це забрало десь 26 років.
Україні 32 роки. Далі не вірите, що російська може зникнути з України? Може, тільки треба хотіти, треба мати яйця і треба обирати собі відповідних політиків. А ви ж виборці.
Хто знає польську, прочитайте оголошення!
Це Ельблонґ (до війни Elbing) — місто біля Кенігсберга / Королевця-Прусського, засноване поляками, з часом онімечене повністю. Там тепер від місцевого населення не почуєте німецької.
На Опольщині, де двомовні (польською та німецькою) назви місцевостей — німецької у публічному просторі не почуєте, хоча там німців з 10%.
Можна? Можна!
* * *
українізація = дерусифікація
на прикладі:
полонізація = дегерманізація
Мій прадід і прабаба були німцями. Жили в так званому Warthegau, тобто на теренах, які були після 1939 року включені прямо до Німеччини. Вони були польськими громадянами і підлягали виселенню до Генерального Губернаторства.
Моїй бабі поталанило, бо вона вийшла заміж за поляка і оселилася у нього власне в Генеральному Губернаторстві. Це були мої предки з боку матері. З боку батька була схожа історія.
Прадід з прабабою не хотіли виїжджати з Warthegau, але німці їм сказали, що зможуть вони лишитися, якщо підпишуть так звану фолькслісту (національний список німців) і таким чином заявлять, що вони — німці. Вони підписали.
Моя баба вирішила, що вона краще забуде німецьку, якщо хоче жити серед поляків. Вирішили з дідом, що дітей виховатимуть лише польською. Моя мати розповідала, що батьки вдома німецькою розмовляли лише, коли приїжджали гості з заходу.
Мої батьки були першим поколінням виключно польськомовним. Я — друге покоління. Уважаю себе виключно поляком. Маю просто німецьке походження, але німецька мені — нерідна. Мені українська ближча і українці ближчі за німців.
П’ять років потому (коли німців було вигнано), як так звані фольксдойчі прабаба з прадідом підлягали виселенню до Німеччини, але могли реабілітуватися через суд. Їм удалося.
Могли лишитися в Польщі.
Україні 32 роки. Триває війна, яку накликав до України русскій мір! Хочу тепер запитати:
Коли російськомовні будуть змушені через суд випрошувати право лишитися в Україні?
Ви скажете, що це неможливо! Але у нас було можливо! І приносило результати!
Причини були точно ті самі!
Огляд коментарів українців:
Поляче!
Не пиши про п’яних українців у Польщі, краще порахуй п’яних поляків.
Не пиши про російськомовних підлітків з України, що курять, п’ють та матюкаються в польських парках, обговорюй польських підлітків.
Не пиши нам про рівень обслуговування польською в Nova Post, іди собі в Poczta Polska.
Не критикуй порушення прав працівників у польській Новій Пошті, краще займись порушеннями у підприємців з польським капіталом.
Не пиши про корупцію в Україні, займись корупцією в Польщі.
Не критикуй президента України, Дуда не кращий.
Не організовуй українцям безплатних юридичних семінарів, роби їх для поляків.
Не надавай безкоштовних порад на ФБ українцям, полякам надавай.
Не мандруй по Польщі з лекцією “Історія України” для поляків, читай їм польську історію.
Не перекладай і не видавай у Польщі Франка чи Коцюбинського. Видавай поляків Жеромського та Івашкевича.
Не проси польських театрів, аби вони польською виставили “Украдене щастя” Франка, хай собі Висп’янського виставляють.
Не пиши нам своїх відгуків про романи Багряного, Косача чи Винничука. Читай собі поляків Твардоха чи Токарчук і про їхні романи пиши рецензії.
Відчепись від України. У підсумку: стули пельку.
Від УСІМ:
Отак-от українці, які перебувають у Польщі, ставляться до проукраїнського поляка, який є більшим україноцентристом, ніж будь-який із його опонентів в Україні і в українській діаспорі.
До теми:
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
