«Чому український російськомовний письменник, президент Українського ПЕНу Андрій Курков так бажає спілкуватися з “харошими руzzкімі”, зокрема з російським письменником Машею Ґессен (який уважає, що причина війни — лише тільки Путін, і не розуміє того, що геноцид українців здійснюють росіяни)? Та саме тому, що він російськомовний, і йому спілкуватися російською — комфортно!», — пише Ірина Магрицька на своїй сторінці у Фейсбуці.
Запис спричинився до таких коментарів:
Марина Зеленюк: Мене ще цікавить, чому письменник, який пише російською мовою про “радянських мліціонерів часів російської революції”, – Президент Українського PEN клубу.
Альона Романовская: то звідти вже деякі повиходили, бо той Pen з гнильцою.
Оксана Миколяш: …всі російські “демократи” і дисиденти були ,є і будуть …великодержавними шовіністами і україноненависниками! Чому?.. А воно нам треба знати чому, коли то є факт апріорі.
Юрій Пилипчук: В чому український коли пише рос. язиком. А зустрічатися з “воно” -підтримує” русскіх хороших; воно живе в США і як” воно”, яке підтримує (і саме таке є) ЛГБТ мусило втекти з рашки по своїх переконаннях.
Андрій Нечитайло: Я вже писав про роман Куркова “Сірі бджоли”, який вийшов у перекладі якоїсь, даруйте, “хіврі”. Книжка обсягом 250 сторінок невеликого формату “ізобіловала” масою помилок, слів-покручів, недолугих кальок із язика окупантів. Без перебільшення — моїх правок виявилося понад 1 (одна) тисяча. Буквально жодної сторінки чистої!
Сам автор, на мій розсуд, усеїдний, Україна Куркову не болить. Отож два персонажі — ідейні противники, принаймні опоненти — в “сірій зоні”, між розташуванням наших і ворожих військ, — із погляду автора мирно уживаються, спілкуються…
Власне, Курков сам теж дає згоду на зустрічі з “пісатєлямі” зі знавіснілої расєї.
Висновок для мене очевидний: так може поводитися особа-перекотиполе. Тому я у світлі останніх подій органічно зневажаю Куркова. Крапка.
Ми неодмінно ПЕРЕМОЖЕМО!
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
