Пишіть як хочете. Зосередьтеся на стратеґічно важливих речах
Українські інтелектуали возрадувалися:
Національна комісія зі стандартів державної мови повідомляє, що написання назв «російська федерація», «росія», «москва», «московія», «московське царство», «російська імперія»», «державна дума рф» тощо з малої букви можна не кваліфікувати як відхилення від норм української мови в текстах неофіційного характеру.
Сергій Чаплиґін
… я, мабуть, конформіст
бо, як і багато хто з українців, вже давно пишу слова “росія” і “путін” з маленької літери.
Але рішення Нацкомісії з стандартів державної мови мене трохи збентежило, чи навіть спантеличило. Бо виникла ціла купа запитань.
До висновку Комісії рішення про те, як писати згадані слова, було виявом особистої позиції українців. Свого роду протестом, викликом, кинутим в обличчя загарбникові.
Тепер же, коли в офіційному висновку сказано, що таке написання не вважається порушенням норм української мови, воно вже набуло якоїсь рутинності, повсякденності. І в аж ніяк не символом протесту.
З іншого боку, виникає закономірне запитання: а чи не вважатимуться відтепер всі ті, хто й надалі писатиме ці слова з великої літери, ватниками, манкуртами й державними зрадниками? Чи не очікує їх доля бути занесеними до бази Миротворця?
І. якщо така небезпека існує, то простому люду було б цікаво знати: а який зміст криється за словами – “в текстах неофіційного характеру”?
Чи вважати новини, розміщені на сайтах державних ЗМІ та інформаційних агентств, “офіційними” ? Чи ці тексти все ж є “неофіційними”? І чи статус “неофіційності” не знизить їх достовірність?
Чи є офіційними текстами ті, що розміщені на сторінках міністерств і відомств в ФБ? Чи на президентському сайті? І якщо так, то, згідно з висновком Комісії, там написання з маленької літери не допускається?
А чи буде прийнятним офіційний текст, де слова “Росія”, “Москва” та ін. написані з великої літери, цитувати в ЗМІ, змінюючи велику літеру на маленьку?
А як бути з науковими працями, монографіями й публікаціями в наукових журналах, наприклад, на історичну тематику, автори яких намагаються не відставати від часу? Чи можуть вони писати слова “московське князівство” і “пьотр перший” з маленької літери?
І нарешті, якось дуже муляє багатозначне слово “тощо” наприкінці переліку слів, щодо яких допускається написання з малої літери, яке натякає, що цей перелік може бути довгим. І немаловажне запитання: чи не є він, цей перелік, взагалі, нескінченним?
Чи не буде, скажімо, проявом нелояльності написання через велику літеру топоніму “Москва-ріка” (якщо місто “москва” в неофіційних текстах треба писати з малої літери)?
А така назва як “санкт-петербург”? Чим воно краще за “москву”? А місто “тула”, скажімо?
А такі назви адміністративних одиниць рф, як “чечня”, “бурятія”, “татарстан”? А гори Урал і річки Волга і Єнисей? А та частина Чорного моря, яка омиває береги РФ – чи не краще її називати “чорне море”?
І чому в короткому переліку, згаданому Нацкомісією, немає згадки про прізвище “путіна”? Чи дозволяється його писати з малої літери? І якщо так, то як бути з “мєдвєдєвим”, “кадировим”, “шойгу”?
Як бути з зрадниками “аксьоновим”, ” медведчуком”, “шуфричем”? Або -“пушкіним”, “булгаковим”, “репіним”, “чайковським” – та іншими представниками імперської культури?
І чому в висновку комісії нічого не написано з приводу того, з якої літери писати слово “росія”, якщо воно стоїть на початку речення? Бо зараз багато ЗМІ починають речення і навіть абзаци з малої, бо писати з великої є непатріотичним… Як правильно буде з точки зору правопису?
І якщо ми пишемо “росія” з малої, аби показати свою зневагу до агресора, то чи не дозволить комісія писати це слово так би мовити задом на перед – “яісор”, чи взагалі догори дригом?
Доки все це було волевиявленням людини, як особистості, питання не стояло. Але коли це стало офіційною позицією поважного органу, варто було б отримати детальніші роз’яснення.
Якщо ж серйозно, то всі оті написання з малої літери особових назв, дотичних до ворога, є одним з відомих елементів НЛП, мета якого знецінення, знеособлення супротивника. І прямо стосується інформаційно-психологічних операцій. І жодного стосунку до граматики української мови не має.
І,. як на мене, Комісії треба було просто тихо сидіти й мовчати, а не ставити себе в смішне становище, коли доведеться відповідати на купу похідних від її висновку запитань.
Але я їх розумію: промовчиш – і потрапиш до бази Миротворця.
Євген Якунов
* * *
Ну, і що з цього? Яким чином це допоможе перемогти у цій війні і зруйнувати російський історичний міф? На жаль, нічим. Єдина сатисфакція у тому, що мовець потішить свою душу, і йому легше стане.
Має рацію Євген Якунов.
Справді, чи не розумніше було спрямувати зусилля на справді серйозні і важливі речі?
Саме у цьому — мовному і, ширше, культурному — контексті було б набагато важливіше зосередитися на розвінчуванні російського історичного міфу. Як для внутрішньої аудиторії в Україні, так і для зовнішньої — в українському зарубіжжі, а також для цілого світу.
Більше тут: РОСІЙСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МІФ І ВІЙНА РОСІЇ В УКРАЇНІ.
Хотілося б також нагадати, що (1) війна — у вирішальній фазі, а сили України вичерпні; (2) підтримка союзників України захиталася, і є ризики її послаблення або і втрати (приклади: США, Польща, Словаччина…); (3) влада в Україні робить дурницю за дурницею (мʼяко кажучи) — і свідомо (тримаючи на впливових посадах російську аґентуру, агентів російського впливу або просто невігласів)…
Перелік стратеґічно важливих проблем можна продовжити…
Дилема — як писати назву аґресора: Росія чи росія — до цього переліку не входить. Пишіть як хочете. Від того нікому ні холодно, ні жарко. Зокрема, й тій же Російській Федерації чи російській федерації.
Зрештою, війна створює сприятливі умови для того, щоб не тільки замислитися, а й почати обговорювати та просувати в суспільство ідею системних устроєвих змін.
Більше тут: ЗБІРКИ СТАТЕЙ І НОТАТОК ВОЛОДИМИРА ІВАНЕНКА:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
ЗАВАНТАЖУЙТЕ І ЧИТАЙТЕ!
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
