Олександр Новохацький
Нещодавно, пару років тому, нещасні мешканці Північної Кореї свято були впевнені у тому, що саме їх збірна по футболу перемогла у чемпіонаті світу. Так їм сказали по телебаченню …
Читаючи дописи та коментарі у мережі постійно згадую цю історію. Не можу перемогти відчуття, що живу у тоталітарній державі із населення, яке знаходиться на примітивно-печерному рівні соціального розвитку.
Напевно … демократичні устрої необхідно вистраждати … усім соціальним простором. Навіть тими, хто відрізняється від массси сірого нескінченого безальтернативного прозябання.
Гідне життя, його лише виборюють, а не вимолюють …
Можливо, ми цю війну не заслужили, але ця війна, категорично є наслідком дрімучого печерного нехлюйства та недалекості. Ця війна, однозначно є наслідком постійного відкладання питань, з яких в усьму світі починають свій шлях державні утворення. А у нас, неймовірно поширена думка, що «неначасі» навіть акцентувати увагу на своїй ідентичності та світоглядній унікальності …
Ця війна… черговий раунд у перманентній боротьбі за себе, за свою унікальність, за свою сутність, за себе самих … які абсолютно не акцентуйовані та не окреслені в словесних конструкціях та формах. При цьому, як дурні щури з казки про чарівну сопілку йдемо за чужими наративами-побрехеньками про нас. Відверто вважаючи чужих, своїми поводирями.
Питання свій – чужий у нас затерте, зашикане, заперечене дурнуватими пересічними та відверто маргінальними, проте дуууже активними користувачами мереж та полос у змі. У нас з якогось дива прийнято вважати своїми … усіляку людську піну, яку прибило до наших Земель через бурні світові події.
Я не про питання, хто де народився і на підставі чого його записали у раби дИржави (видавши при цьому відповідне тавро у вигляді пачпорту). Я про те, що робить можливим існування державного утворення на рівні метафізики.
Державне утворення в цих Землях нарікає себе Українським не через поширеність у владних кріслах іудеїв чи вірменів-грузинів, а через реальне існування світоглядної самості-унікальності. Унікальності, що виражена у культурі спілкування між простими людьми.
На рівні простих побутових стосунків, на рівні материнської пісні, на рівні ледь проявленого зовні відчуття несамовитої бурі в середині щодо усвідомлення себе носієм отієї унікальної култури. Культури, яка попри усі намагання її стерти та позбутись протягом півтори тисячі років (як мінімум), росте живимми стосунками поміж людьми різних національностей та різних родів.
Нас робить Українцями не паспорт. Не вишиванка. Навіть десять вишиванок і татушки із тризубами. І навіть не певний набір елементів ДНК. Нас робить Українцями саме світоглядна платформа відчування світу, особливе мислення, унікальне проявлення цих внутрішніх процесів. Проявлення у принципах утворення стосунків та соціальних структур.
Саме за це, за нашу культурну особливість сакральної властивості, йде війна. Існування Української держави відстоюють не посадові особи (нажаль) і навіть не військові чиновники. Україну та Українство відстоюють ЛЮДИ, які не можуть вчиняти інакше…
Не розуміти цього не може жодна притомна людська істота. А ось заперечувати роль носіїв унікального культурного коду, применшувати їх значення, заперечувати взагалі існування Українства, можуть лише людські створіння що їх прийнято звати ЧУЖИМИ.
Об’єднуватись навколо чужих, навколо тих, хто не чує нашої сакральної унікальності … діло дурне. Дурне діло, сприймати чужих в якості панацеї чи носіїв унікальних знань, що буцімто нам не доступні. Дурне діло сприймати чужих за своїх та довіряти чужим свої життя. Діло дурне та по-ідіотському невдячне.
А ще дурніше, добровільно намагатись позбавитись власної ідентичності на вимогу іноземних «партнерів». Це навіть дурніше за сліпу віру в правдивість мордафонів.
Далеко не всім повезло мати ідентичність такого штибу, як маємо ми. Проте, наскільки ж треба бути клінічними йовбаками, щоб вестись в чергове на цілеспрямовані спроби знищення самої живої сутності метафізичного явища, що робить нас унікальними…
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
