Як розмовляли в Києві до появи слов‘ян
Володимир Ільченко
Говоримо про мову
ЯК РОЗМОВЛЯЛИ В КИЄВІ ДО ПОЯВИ СЛОВ’ЯН: свідчать річки
Звідки нам відомо, якими мовами розмовляли народи, що населяли Україну в ті часи, коли ще не було письма? Найпевнішим джерелом знань слугують річки*, що донесли до наших днів свої назви від мертвих мов.
Чимало назв звучать подібно до слов’янських слів або переінакшені, наближені до них, і тому часто тлумачиться хибно. Горинь – нібито від горіння, Тетерів – від тетеруків, Десна – від десниці, Трубіж – від труби, Переяслав – від слави, Бровари – від пивоварів, Жмеринка – від кіммерійців, Коростень – від бога Хорса і т. д. Але це все так звана народна етимологія.
Сьогодні перенесемося до Києва. Здавалося б, так по-рідному, по-слов’янськи звучать назви річок, від яких дістали імена столичні райони, – Либідь, Почайна, Сирець, Турець, Клов, Борщагівка, Жуляни…
Слід мати на увазі, що назви річок завжди первинні відносно інших топонімів.
Насправді давні імена водних об’єктів в Україні мають переважно неслов’янські витоки. Власне, слов’яни існують усього близько 2000 років, тобто значно молодші від деяких назв.
Київ з його десятками річок, які заховані в трубах, рясніє мовними загадками. Якщо знайти до них ключі, то ми дізнаємося і про колишнє місцеве населення.
Звісно, на всі столичні річки часу й терпіння в нас не вистачить, тож я виписав на клаптиках паперу деякі найвідоміші з них. Які перші три витягну, про ті й поговоримо.
* * *
Дарниця…
Напевне, усі чули про цей район Києва на лівому березі Дніпра. Вважається, що Дарницю хтось колись комусь подарував, звідси нібито й така назва. Але насправді вона походить від річки Дарниця, від якої сьогодні мало що залишилося.
А назву річці дало іранське населення – скіфи чи сармати, які проживали на цих землях протягом багатьох століть, поки не стали слов’янами. (Про всяк випадок: до держави Іран вони жодного стосунку не мають).
Словник індо-іранських мов дає такі значення кореня «дара» (dhā́ra) в різних діалектах: «потік, течія, струмок, джерело, бистра вода, повінь».
Дарниця має чимало однокореневих родичів, зокрема й серед великих річок Азії – Сирдар’ю та Амудар’ю.
Отже, з цією назвою біль-менш зрозуміло.
Тягну ще один папірець…
Либідь…
Ой… Цю річку, з вашого дозволу, пропущу з кількох міркувань. По-перше це доволі заплутана назва, яка, звісно, не має нічого спільного з героїнею київських міфів. По-друге, хоч я і маю певні думки з цього приводу, не буду їх озвучувати, бо вони ставлять під сумнів весь міфообраз давньої річки.
Тож беру наступний папірець…
О, Почайна…
Тут така сама проблема, як і з Либіддю… Але вдруге пропускати, мабуть, було б несолідно, тому приготуйтеся до знецінювання цієї легендарної ріки.
Почайна, що текла з Оболоні і впадала в Дніпро на Подолі, залишила глибокий слід у історії Києва, хоча сама безслідно зникла.
Зафіксовано варіанти назви Почай, Почая, у давніх билинах вона фігурує як Пучай і ще… річка Смородина. Ось ця «смородина», тобто «смердючка», і дає ключ до розгадки назви.
Почайна була паралельним рукавом, або по-тодішньому – Ручаєм, Дніпра, так її і називали. Можливо, улітку у верхів’ї Ручай частково пересихав, застояна вода видавала неприємний запах.
Довкола річки протягом століть, задовго до появи слов’ян, жили люди, паслася худоба, усі продукти їхньої життєдіяльності стікали в Почаю.
Цю річку пов’язують із прийняттям християнства в Русі. Дехто навіть гадає, що в ній хрестили киян, хоча літопис чітко вказує на Дніпро.
Почайна справді причетна до Володимирового хрещення, але в дуже специфічний спосіб.
У літописі сказано, що Володимир поскидав у Ручай язичницькі ідоли, які раніше сам же встановив на горі. Тобто ідолів кинули у багнюку – вважаючи, що там їхнє місце.
А щоб Перун не затримувався в ній і не спокушав киян, його поволочили, як пише літопис, до Дніпра… Чому поволочила? Напевне тому, що в Почайні влітку вода стояла, і він би нікуди сам не доплив.
Тож навряд чи киян могли освячувати смердючою водою.
І нарешті мовне свідчення. У словнику перської мови, яка належить до іранських, знаходимо слово «пачая» (pāchāya), яке перекладається як «нечистоти, багнюка, бруд». Воно, до речі, в мові фарсі вимовляється з добре відомим нам глибоким наддніпрянським «а»: pāchāya.
В Україні є сотні річок, назви яких вказують на гнилу воду, грязь, болото. А Росія має навіть річки Говнюха, Говнюшка, Говнянка, Говенка, озеро Говенец.
Тому нічого дивного в такій назві немає. Можливо, Ручай є римованим слов’янським евфемізмом назви, яка сприймалася як непристойна: Ручай-Почай, тобто Річка-Гівнотічка.
Ось так мовні факти допомагають уявити минувшину…
Витягну ще одну річку, аби завершити чимось приємнішим, а не таким почайно-печальним…
Сирець!
Ця колишня притока Почайни, яка дала назву району міста, нині тече по трубах і бетонних канавах. Її також називали Серець (з двома «е»). Але нічого кепського цього разу тут немає.
В Україні є кілька тезок цієї водойми. В Інтернеті блудить чимало нісенітниць щодо її назви, переповідати які немає сенсу, – усе це доступно.
Знову ж таки, гідронім Сирець – іранського походження.
«Сара» (sarā́) означає струмок, а «саріт» (sarít), «саріта» (saritā) – «потік, річка, джерело, струмінь».
Відома річка Серет, що на Тернопіллі, – від того самого кореня. Власне, Серець і Серет – одне й те саме слово, лише по-різному засвоєне, можливо, пройшовши через фільтри різних мов – як кофе, кава й кафе від арабського «кахва».
Сирець дістав слов’янське оформлення на кшталт Донець, Дунаєць, Турець.
Так вийшло, що всі назви київських річок, які ми сьогодні згадали, мають іранське походження**. І це невипадково, адже на цих землях колись проживали скіфи, які, можливо, і заснували місто.
Принаймні ім’я Кий – теж іранського походження. Перською мовою воно означає «цар».
Уздовж кожної з цих річок – Дарниці, Почайни, Сирця – виявлено поселення Зарубинецької культури, що була поширене приблизно 2000 років тому.
Судячи усього, її представники послуговувалися іранськими мовами, які дожили на наших землях аж до середньовіччя.
Мої блоги про українські говірки дивіться на Фейсбуці, тепер вони будуть доступні також на Ютубі.
До наступної мовної мандрівки!
Примітки:
*24 вересня – Всесвітній день річок.
**Якщо етимологія гідронімів Дарниця та Сирець видається прозорою, то щодо Почайни – це лише гіпотеза, яка потребує додаткових аргументів. Цю явно неслов’янську назву в літературі пов’язують зі слов’янським коренем *pot-, від якого походять українські слова «піт», «потіти», що не можна вважати переконливим.
Відеоблоґ Володимира Ільченка
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
