Аякже! —скажуть мені. Що тут складного? Це брехня потребує неабиякого мистецтва, складних конструкцій. Правда ж на те вона й правда, щоб бути простою й прямою. “Простий як правда”, — писав один пролетарський письменник про одного пролетарського вождя.
Але, цікавлячись творчістю одного геніального французького письменника, прочитав таке: “Пошли мені в потрібну мить когось, у кого вистачить мужності сказати мені правду, але сказати її люблячи!“
Щодо мужності — тут все зрозуміло, без цього правди не донесеш… А от любов тут до чого? Що значить: “казати правду, люблячи” ? Для нас це звучить майже як оксюморон, щось таке, що суперечить саме собі.
Ми ж бо звикли до того що правда “незручна”, “гірка” і доносити її треба з металом у голосі та кригою в зіницях, “різати”, “кидати в обличчя”, щоб “колола очі”. Або ж “обпалювала як вогнем”, вершити нею справедливість з всенародної трибуни. Яка вже тут любов?
І подумав я:
Тих, кого любимо, обожнюємо, своїх коханих і кумирів – ми бережемо від правди, звільняємо від тяжкого обов’язку знати її. І не через великий альтруїзм, а часто-густо — оберігаючи власний спокій. Правда, донесена нами, може зашкодити репутації наших обранців, отже й приязні до нас — кому сподобається гонець з поганими новинами, навіть, якщо вони правдиві?
Але ж видобута нами і не донесена до інших правда пече у серці! Тому усю гіркоту реального світу ми, як жменю гарячої золи, кидаємо у очі тим, кого вважаємо не гідними нашої любові.
Навіщо? Щоб злодії розкаялися, а зомбовані прозріли.
А вони розкаються, прозріють? Злочинцям, ворогам і жертвам пропаганди наша правда — хіба вона не як мертвому кадило? Хіба вони не реготатимуть над нею, як над погано склеєною картонною забавкою?
Їх розважить наша наївність і навіть наша ненависть. Вони вимажуть нашу правду в болоті брехні і використають її проти нас. Нашою правдою їх совість не пробудиш.
А якщо так, то чи не використовуємо ми правду не як правду, а як зброю — аби розлюднити, дегуманізувати, інферналізувати, словом — знищити морально? І якщо так, то чи достойно вплутувати правду в розбірки з нечистю, якщо ефективнішою буде елементарна і аморальна по своїй суті система ІПСО?
Чи це розумно користатися таким багатством як правда для такої низької й обмеженої цілі?
…А от кому правда дійсно необхідна — це тим, до кого ми ставимося з любов’ю. Іноді для того, щоб зупинити їх перед невірним кроком. Щоб виправити хиби, які їм заважають, стати досконалішими.
До того ж, правда буває не тільки гіркою. Історія судить людей інакше, ніж сказано в Новому Заповіті — не за їх гріхами, а за їх чеснотами. Можна за все життя жодного разу не зогрішити і навіть вознестися на небо, але не залишити сліду в пам’яті людській. А можна — навпаки. Сказати правду — це сказати й про хороше. А воно є в кожного, навіть в останнього лузера, навіть у того, хто вам колись зробив боляче. Скажіть йому рятівну правду!
Правда потрібна для довіри, для солідарності, для досягнення спільної мети. А отже вона не має ранити, знекровлювати, зневірювати. Вона має вказувати вірний шлях, дарувати віру, надію, надихати на подвиги й звершення.
От для чого потрібні ті, у кого вистачить мужності говорити правду тим, кого любиш. І вистачить таланту донести її з любов’ю до тих, хто не здається вам таким уже й близьким.
У мене немає готового рецепту, як виробити в себе таке уміння. Це велика наука. Але мені здається: нам усім треба вчитися неї.
