Думки з приводу російськомовних блоґерів
Популярний блогер Шейтельман оприлюднив дані опитування, на що українці згодні заради закінчення. війни. 5% — згодні здати Крим, а 18% — надати російській мові особливий статус. І сам Шейтельман теж згоден, як він сказав. Нє, ну а чо, це ж заради перемоги. От переможемо — і хай собі.
При тому сам Шейтельман постійно демонструє проукраїнську, а точніше, антиросійську позицію — живе в Києві, веде стріми під обстрілами, кпинить Москву і загалом робить все дуже мило. Словом, нормальний чувак. Начебто. Але.
Але він робить усе це російською. Отут і ключик, який відкриває цю консерву.
Адже українська — не його мова, а несвоїм легко пожертвувати. Цікаво, чи він би насмілився висловити подібну ідею в країні, яку вважає своєю, щодо мови, яку вважає своєю?
А так сидить у нас і формує громадську думку, яка коротко звучить: “какаяразніца”.
Ми не будемо заглиблюватися у моральну сторону питання: чи має право людина жертвувати не своїм — чужим. Чужою мовою, чужою країною, чужим життям. Бо тут питання простіше: на кого працюєте, нешановний Шейтельман?
Хоча це видно і так — за мовою. І як би ви не маскувалися під українського патріота, все одно раптом нутро вилазить назовні. Нутро московської консерви. Бо розумна людина, ще й з досвідом життя в Ізраїлі не може не розуміти, що таке державна мова. А якщо розуміє і таке говорить — значить, це свідомо.
Якщо дасть Бог зустріти нешановного Шейтельмана досить близько, спробуємо йому пояснити ці прості істин — жестами, шоб не піднімати мовних суперечок. Жести зрозумілі всім. Ну, а якщо зустрінете ви — тоді ви поясніть.
До речі, уважно дивіться на інших російськомовних блогерів — вони всі такі.
Брати Капранови
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
