Щодо символізму іконопису Успіння Богородиці
Сьогодні згадуємо Успіння Богородиці (Κοίμησις Θεοτόκου).
На традиційному зображенні ікони «Успіння Пресвятої Богородиці» на нижньому плані ми бачимо на смертному одрі усопшу Богородицю в оточенні святих, а на вищому плані – Ісуса Христа, який тримає в руках душу Діви Марії у вигляді немовляти.
Зверніть увагу. На зворотню аналогію між центральною фігурою ікони «Успіння» та класичною в іконі
«Богородиці з немовлям». Якщо на традиційному зображенні «Богородиці з немовлям» ми бачимо Богородицю, яка тримає немовля Ісуса, то в сюжеті «Успіння» пропорції протилежні – Ісус Христос тримає на руках «немовля» Діву Марію.
Пояснення такої протилежності відкриває онтологічний характер християнської традиції, яка крім історичного несе в собі ще й метафізичний характер.
Сам факт Втілення Бога-Слова в матеріальний людський всесвіт передбачає «кенозис»
(«применшення») повноти другої особи пресвятої Трійці.
У Першому Пришестя справжня природа Сина залишається прихованою. Про неї здогадуються тільки обрані учні, а для наступних поколінь християн ствердження Його божественної природи стає основою Віри.
Тому вся очевидність божественності Сина проявиться лише в момент Його Другого Пришестя.
Відповідно класичне зображення Богородиці з немовлям має символічне значення – воно описує онтологічний статус світу між Першим і Другим Пришестям.
Ікона «Успіння Пресвятої Богородиці» ж представляє нам зворотні пропорції. Тут Христос з «немовлям»-Богородицею на руках описує справжні пропорції духовного світу, де центром є Бог-Слово, який постає вже в своєму повному метафізичному обсязі ,в усій своїй повноті.
Де матеріальний світ в небесній реальності сходить до свого небесного архетипу.
Звідси, до речі, і термін «успіння»
(грецькою «koimesis», «спати», «спочивати», «лежати»; латиною «assumptio») – перехід зі стану «хвилювання», властивого сьогоднішній реальності, в стан «спокою», що притаманно Вічності.
Метафізична подія Успіння символізує собою Кінець Часів. Саме той момент (в момент Другого Пришестя), коли відбудеться остаточне затвердження істинних пропорцій між матеріальним та духовним, створеним та не створеним.
Цим і відкривається глибока таємниця Кінця Часів, як тотального відновлення нормальних, природних і гармонійних онтологічних відносин, коли духовне небесне Світло вбере в себе всю фізичну, матеріальну реальність.
Тому Кінець Часів в християнській перспективі є найголовнішою і найважливішою подією, яка має цілком та повністю позитивний сенс.
І, відповідно, Кінець Часів – це не катастрофа, а кінець катастрофи.
Негативним Кінець Часів є лише для тих, хто ототожнив свою долю з темною ходою невблаганного, демонічного року.
Для віруючих, навпаки, це – спасіння, свято, торжество, перетворення.
Загальне й остаточне «успіння» матерії разом з остаточним «виявленням» раніше прихованого духу.
Пресвята Богородице, що після свого успіння світу цього не залишила, моли Бога за нас грішних!
Сергій Чаплиґін
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
