Два шкіци з історії філософії
1.
Три джерела і три складові частини лібералізму
Політичне є продуктом людського духу, тому як і будь-яка система цінностей воно має філософську основу й відображає певну інтерпретацію сенсу та шляхів людської історії та власного місця в ній.
Так і з лібералізмом — його “філософську вісь” складає номіналізм, емпіризм та механіцизм.
Саме ці три складові і сформували нове, ліберальне розуміння природи реальності в якому ми зараз і перебуваємо.
Все почалося в X—XIV ст. з суперечки відносно “універсалій”, коли вималювалися три позиції щодо світу ідей, які належали Іоанну Скоту Ерівґені, Фомі Аквінському та Вільяму Оккамі.
Ідеї ж останнього походять з переконання, що жодних сакральних реалій самих по собі не існує, є лише світ матеріальних речей, і людський розум конструює на підставі спостережень за ним свої знання.
З цього походить “номіналізм” — переконання, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття — лише назви, знаки, імена або лише звуки людського голосу
Визнання первинності існування речей, відповідно, ставило в центр уваги спостереження та експеримент за індивідуальними речами.
З цього народжується філософська концепція, що отримала назву “емпіризм” (досвід).
Емпіризм говорить, що єдиним джерелом та критерієм всіх знань є досвід і, відповідно, всі знання ґрунтуються тільки на досвіді. З погляду емпіризму, нічого неможливо довідатися про світ, окрім як з спостережень за реально існуючими речами в умовах досвіду.
Основний принцип емпіризму полягає в тому, що життєва практика, мораль та наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді.
Сакральність Буття відкидається прихильниками емпіричної філософії, як забобон, який фальсифікує картину спостережуваної зовнішньої реальності. Культи та обряди, традиції та міфи, давні заповіти та перекази, духовний та релігійний досвід не мають жодного сенсу в реальному житті.
Іншою складовою стало уявлення про світ, природу та суспільство, як про механізм.
Цей напрям в філософії — “механіцизм”, зводить всю багатогранність світу до механістичного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку — до найпростіших законів механіки, на кшталт годинника.
Це повністю суперечить розумінню про Всесвіт, як про організм, яке властиве традиційному баченню.
Відповідно, з цих нових, небувалих моделей світу — як досліджуваного та механічного нагромадження матеріальних речей, походить зовсім нове розуміння реальності.
Ключовими фігурами в цьому напрямку стали Френсіс Бекон та Джон Локк.
Френсіс Бекон вважав, що тільки розум є головною та вищою якістю індивіда. Те, що лежить поза розумом має бути відкинуте. Все, що походить не від розумових висновків і спостережень за зовнішнім світом є неспроможним.
Таким чином програма Френсіса Бекона полягала у звільненні розуму від вищих реалій, давала йому (розуму) статус найвищої та останньої інстанції в розумінні та поясненні Буття.
Ідеальним суспільством, за Беконом, є таке, що будується на розумовій діяльності. В ньому мають бути відкинуті ті речі, які не мають раціонального пояснення.
Закінчену філософсько-політичну програму розробив послідовник Ф. Бекона — Джон Локк. Він вперше застосував основні принципи уявлення про людину та світ.
В центрі філософії Локка перебуває “людина без властивостей” — такий собі наділений розумом та сформований зовнішним середовищем механізм. Завдання людини, за Локком, полягає в тому, аби, розвинувши свої раціональні якості, вона звільнилася від станових, догматичних, кастових та інших традицій і побудувала нове суспільство, засноване на договорі між такими ж індивідами.
Саме ця філософія Локка і лягла в основу лібералізму.
Відтоді світ зі сфери ідей став сферою речей, а з форми цілісного існування перетворився на складену атомарними індивідами тимчасову умовність, яку можна довільно конструювати.
Що ми і бачимо в дійсності.
2.
Той, хто любить слово «демократія», але ніколи не читав Алексіса де Токвіля, ніколи не зрозуміє, що це таке
Токвіль чітко пояснює, як демократія веде до деспотії, і на що треба звернути увагу, аби в подальшому цьому протистояти.
Тезово: «Ми всі хочемо віддати правління собою комусь іншому, так як у нас є купа нагальних справ: мені потрібно займатися дітьми, мені потрібно йти на роботу, у мене проблеми з дружиною або з чоловіком та ін. Нехай займуться інші хлопці. І взагалі, чесно кажучи, по неділях хочеться займатися барбекю, а не політикою». Рetits et vulgaires plaisirs (маленькими вульгарними задоволеннями).
Аргумент Токвіля: «Якщо ви так себе ведете, то в якийсь момент ви перетворюєтеся якщо не в худобу, то, принаймні, в добре доглянуту корову, якій дають можливість жувати траву чи барбекю, запиваючи його пивом. Але при цьому у вас відбирають ті якості життя, які і роблять людину людиною».
Не впевнений, що така аристократична позиція Токвіля зрозуміла багатьом .
Але, принаймні, це один із класичних аргументів, чому потрібно братм участь у політичному житті.
Сергій Чаплиґін
Ваша підтримка журналу «Україна» дуже важлива. Підпишіться, щоб отримувати оновлення на електронну пошту. Складіть пожертву на журнал «Україна». Дякуємо!
