НЕ СЛАВА, А ВОЛЯ!

Не пройшло й року з тієї пори, як необхідно було почати створювати систему протидії російському вторгненню та систему протидії-війни екзестенційній загрозі фізичного знищення Українства. Систему на рівні базовому. На рівні своєї унікальності та рівні свого Українського єства.

Проте українці (читайте горді власники тризубих паспортів) несамовито волали про необхідність захисту саме «держави». Деякі у своєму захваті від швидкоплинності подій кричали про необхідність захисту «державності» …

І шо? НЕ дійшло? … тоді біда …

Справа в тому, що так звана «держава» є наслідком існування Українців, а не навпаки. Концепція первинності дИржави не витримує жодної критики та є абсолютно не життєздатним в сучасному світі людей. «Держава, як у всіх» не забезпечить досягнення мети, якої прагнуть Українці. А тим більше, така соціальна конструкція не задовольняє потреб гордих власників тризубих паспортів (і не тільки), які сьогодні щиро вболівають за державне утворення «Україна» з райських куточків по всьому світові.

Усі, хто хотів побачити, що державний апарат неспроможний ні на що, окрім пограбування та насильства, це вже побачили це, і навіть по кілька разів за останні десять років. Решта, яка свято вірить у власні химери та ідолів … невиліковні.

«Держава» … штука навіть не вторинна. Це такий собі механізм (із людей та для людей), що виконує певну, зазделегідь задану функцію. Цей механізм створюють для колективного прямування до певної мети. Або для закріплення, консервації певного типу стосунків, підтримування певного порядку-укладу співжиття.

Як будь-яка машина, механізм, приладдя, «держава» повинна мати власника. Суб’єкта вольових зусиль, який породжує цей механізм та володіє ним, використовує його задля задоволення власної потреби чи досягнення певної мети.

Той механізм регуляції стосунків, який ми сьогодні називаємо «українською державою» також має свого власника. Цей механізм служить для задоволення потреб цього власника та виконує роботу, яку бажає отримати власник механізму. Ні на що інакше цей механізм не придатний. Конструкція-конституція не дозволяє. Технічні характеристики суворо обмежені метою, для якої ця конструкція була виведена на світ людей.

Немає в тому конструкті механізму для захисту від військової загрози і навіть функція плекання Українства в ньому не передбачена. Не має у ньому навіть Слави. Саме знеславлення та ганьба, якщо уважно роздивитись.

Спитайте себе – хто володіє державною машиною насильства, хто ставить їй задачи для виконання, під які цілі вона «заточена». Спитайте себе … і будьте готові не обманювати себе у відповідях.

Ми у вирі подій, які проявлені у вигляді військового протистояння, боротьби за виживання із застосуванням мілітарних засобів знищення. І ці події настали внаслідок існування протиріччя на рівні екзестенційному, сакральному, базовому рівні самоусвідомлення ідентичності. Війна сьогоднішня, це вже крайня фаза відкритого конфлікту двох різних світоглядних концепцій про життєвий устрій.

Без зайвих «філософій» можу констатувати, що порятунок Українства та його носіїв лише у перезаснуванні державного утворення, в якому вони бажають жити, точніше вижити. Усі інакші варіанти, це просто намарне витрачання сил та ресурсів.
У війні державних утворень виграє виключно таке, що найбільш ефективно спрямовує усі сили та ресурси задля організації бойових дій. Задля фізичного(!) знищення супротивника.

Наша машина … імітації державності не здатна до війни. Навіть до життя вона не здатна. Час її відправити «новим курсом» по напрямку цвинтаря. Тим більше, що все більшої масовості набирають голоси «інформаційних дИржавників» та претендентів на посади керувальників та управлятєлєй, які буквально ще пару місяців тому усім розказували, що буцімто, «не на часі».

Під час війни не консервують недолугі, нездалі та ущербні структури. Війна, це саме той час, щоб від таких баластів позбавлятись. Війна, це саме час до змін, це час можливостей та час показувати справжність. Час демонструвати свою сутність. Час ставати собою …

Українське ядро носіїв Українства веде сьогодні боротьбу із трьома деструктивними проявами. Ми змушені відбиватись від відвертого ворога, який вбиває нас зброєю. Давати відсіч крадіям, махінаторам та брехунам, які посіли владні кабінети та очолили партійні структури. А також, давати раду в роботі із соціально-політичною нерухомістю, що вже втомилась від війни та бажає знову повернутись у 23 лютого, що не може, не хоче і ніколи не буде воювати за цю країну, але буде вимагати усіляких соціальних пряників та інших гарантій на існування у вигляді біомаси …

Водночас, будь-яке державне утворення, це виключно – проявлення Волі. А саме це наша суть і наше енергія життя. Саме це наша ідея та наше знамено обов’язкової перемоги.

Україна — це Воля. Україні не достатньо лише Слави а точніше виключної її імітації. Сьогодні, нам потрібна Воля! Воля, назавжди і на віки вічні …

Олександр Новохацький