КОСМОС ВОЛОДИМИРА ДАНИЛЕЙКА

Цими днями був день народження Володимира Данилейка (1930–2017) — відомого українського мистецтвознавця, фольклориста й космолоґа.

Свою філолоґічну освіту В. Данилейко здобував спочатку у Харківському (1949–1953), а потім у Київському (1953–1954) університетах. Паралельно з набуттям професії філолоґа він також навчався у Харківській консерваторії (1951–1953).

Ще у 1950-х роках, після завершення філолоґічної освіти, В. Данилейко прилучився до археолоґії й працював у експедиціях, очолюваних відомим українським археолоґом Валентином Даниленком.

Наприкінці 1950-х і на початку 1960-х років В. Данилейко відіграв помітну роль у становленні й розвитку таких явищ культурного життя Києва, як «Клуб творчої молоді», з якого проросло українське шістдесятництво, та хору «Гомін», художнім керівником якого став Леопольд Ященко. Він також був організатором народних свят у Львові й Полтаві.

Значну частину свого життя В. Данилейко посвятив роботі у редакціях українських газет і журналів. Зокрема, він завідував відлілом мистецтвознавства в журналі «Народна творчість та етнографія» (1966–1971), був співробітником журналу «Образотворче мистецтво» (1993–2002).

Перу В. Данилейка належать статті про вітраж, народні ремесла Полтавщини, критерії вивчення та розвиток українського народного мистецтва та ін. Йому належить нарис до альбому «Марія Приймаченко». Він уклав репертуарну збірку «Свято врожаю», а також написав «Повість про народний хор» (К., 1971). Данилейко уклав каталоги про І.-В. Задорожного і Н. Бабенко (К., 1996).

Володимир Данилейко відомий і як талановитий поет. За радянської влади Данилейкова поезія була не для друку. Він був один з небагатьох, хто дозволяв своій музі говорити так відверто й щиро, як могли писати хіба що поети українського зарубіжжя.

Низка віршів В. Данилейка були покладені на музику й сталт піснями: «Найдорожча» (композитор А. Кос-Анатольський), «З Новим вас, люди, роком!», «Ой над Дніпром, у Каневі», «Патріоти України», «Соборна Україна», які увійшли до збірки «Думки» (К., 2006).

Володимир Данилейко був активним учасником дискусій про витоки давньої культури українців (укрів). Він запропонував своє розшифрування української абетки, знаків, символів, понять образотворазотворчого мистецтва українців.

Активний шістдесятник, В. Данилейко був учасником українського дисидентського руху і не раз потерпав за своє українство. Бог уберіг його від пермських концтаборів і сибірських лісоповалів, хоча під час переслідування дисидентів-шістдесятників Данилейко деякий час мусив провести за межами України — на Кубані, час-від-часу таємно наїжджаючи до Києва.

З розпадом СРСР і постанням незалежної України В. Данилейко став одним із найактивніших провідників Українського Відродження у Полтаві, де час від часу друкував свої нові поетичні твори та статті в газетах і журналах.

Моє знайомство з В. Данилейком почалося з того часу, як я працював у редакції газети «Літературна Україна». Потім мені довелося успадкувати від свого старшого товариша посаду редактора відділу в журналі «Народна творчість та етнографія». Пізніше, коли В. Данилейко був в опалі, я друкував його статті й рецензії в газеті «News from Ukraine», у якій я завідував відділом культури.

А де пізніше склалося так, що ми ще й породичалися: В. Данилейко — двоюрідний дядько мого молодшого сина Юрія.

Після мого переїзду до США я підтримував зв‘язок із В. Данилейком за допомогою листування.

Десь 1997 року в Україну їхав на гостину до родичів мій тутешній знайомець Микола Пономаренко, і я порадив йому обов‘язково зустрітися й познайомитися із В. Данилейком.

Під час тієї поїздки М. Пономаренко й здійснив відеозаписи розповідей Володимира Данилейка. На жаль, запис не досить якісний (місцями досить поганий) — робилося експромтом, на скору руку…

Пару разів там В. Данилейко згадує й мене, правда, помилково називаючи “Володимир Григорович Іванченко” (очевидно, плутаючи моє прізвище із прізвищем нашого спільного колеги і знайомого Романа Григоровича Іванченка).

Ці відеозаписи останнім часом привертають усе більше уваги користувачів Ютюбу. З цієї ж причини я вирішив перепостити їх на сайті нашого журналу.