А ви знали, що українськими козаками захоплювалась Європа в 1684 році, відразу після перемоги великої християнської армії над османами під Віднем і в Молдові? Що навіть видали цілу дисертацію про козаків, які були частиною європейської армії. Як і ми зараз.
Зробив це в 1684 році німецький протестант Й.Й. Мюллер, написавши “Історичну дисертацію про Козаків”, яку представлено у приміщенні філософського факультету на публічний розгляд під головуванням месера Готфріда Вайса з Торуні у Прусії, 7 червня 1684 р. Лейпциг.
Вважаючи значним моментом в історії розвитку козаків їх успіхи у зовнішній політиці, Й.Й. Мюллер називав ключовим їх союз кінця XVI ст. з Імператором Рудольфом II Габсбургом, відколи козаки “почали кидати виклик не тільки туркам і татарам, але і… полякам”.
За це польська влада одного за одним вбивала очільників козацької держави, а “у 1596 році король Сигізмунд ІІІ…спеціальним декретом наказував все плем’я вщент винищити, а їхні землі оголошував королівською власністю”. Проте неможливо винищити цілий народ. А пропагандистські розповіді, що це зовсім не народ, а ватага бандитів, розбивались при зустрічі з реальністю.
Автор звертає увагу на досить таки автономну поведінку козацької держави у питаннях зовнішньої політики, про що я вже писав у своїх статтях/постах. Акцентує, що натхненні успіхами “козаки почали хитрувати, підкорятися лише настільки вимагав момент, а насправді мали за мету доведення урядів до руйнування, постійно послаблювали то Польщу, то Московію, досить впертою й тривалою протидією, аж доки не довели до крайньої небезпеки обидві… ставши небезпечними для поляків і московитів. Козаки завдали збитків і першим і другим”.
І напевне вперше так комплексно та лаконічно викладає історію козацьких перемог, які я опрацював і подаю з його дисертації:
“Походи козаків на Сілезію, участь у великій Тридцятирічній війні 1618-1648 рр.. Про те, як в 1586 році “без згоди короля козаки зруйнували турецьку фортецю Козлов і укріплення Ягорлик”, пізніше “напали на квітуче місто турецької імперії Тегиню, яке багато сторіч не знало такого жаху”, “в 1614 році запорозькі козаки перейшли на 100 човнах Понт Евксинський і напали на багатолюдне укріплення Синоп… настрахавши сам Константинополь”, “у 1615 році вони спалили 24 турецькі триреми, спустошили Фракію, Віфінію й Пафлагонію та знищили Трапезунд з портом, арсеналом і триремами”, “у 1618 році 20 тисяч козаків пішли в похід на Московію, взявши боєм знамениті міста Шацьк та Єлець і спустошили околиці вздовж і вшир, а місто Калугу зрівняли з землею”, “у 1621 році 30 тисяч запорозьких козаків явили чудові взірці відваги під Хотином… під проводом гетьмана Конашевича, до яких потім приєднались й поляки, примусили султана до втечі”, “у 1624 році козаки перейшли через Понт Евксинський аж до передмістя Константинополя й, приставши до берега, не тільки підпалили знамените містечко Янгікоє, але і напустили такого жаху на султанську столицю, що флот, який виступив на триремах, не наважився зав’язати з ними бій”, “у 1625 році наважились напасти на Білгород і саму Таврію”, “у 1626 році ті ж самі воїни, надавши допомогу полякам одержали ще одну славетну перемогу над татарами”.
Особливо виділяє автор дисертаційного дослідження подвиг козаків у війні 1683-1684 рр., коли об’єднана Європа протистояла наступу османів, який власне і надихнув його на написання цієї роботи: “І чи є хоч хтось, хто не знав, якої славетної поразки завдали козаки цього 1684 року туркам і татарам, котрі прийняли їхні умови миру. І якщо б я хотів повніше описати цю величну перемогу, мав би, здається, писати другу “Іліаду” після Гомера, але окреме свідчення про неї тепер надруковане й невдовзі буде випущене у світ”.
Простежує усталену пізніше думку про те, що військові союзи з татарами, молдаванами, московитами і шведами, були потрібні Богдану Хмельницькому заради утвердження прав України на свою незалежність у центрі Європи, для чого важливо було визнання його як суверенного правителя. Враховуючи відсутність будь-якої династичної традиції, чи інших підстав подібного роду, подібне ставало можливим лише або через шлюб сина Тимоша з дочкою молдавського Господаря (1653 рік), або через військовий союз і протекторат (1654, 1657 і тд). Цієї мети йому вдалося досягти, так постала українська держава.
Уславивши подвиг козаків у війні 1683-1684 років, Й.Й. Мюллер підсумовує останнім реченням: «Слід молитися богу, щоб допомагав славним зусиллям козаків, подарував їм довголіття й з кожним днем зміцнював їх у єдності».
Як все це близьке нам і зараз, коли вся Європа так само захоплюється українським воїнством.
Дисертація тривалий час вважалась першою такою про козаків. Бо майже нічого не було відомо про ще більш ранню, яку я знайшов у німецькому архіві. Але про неї розповім пізніше.
