Україна | Ukraїna Мова ЧИ ЦЕ І СПРАВДІ НАША МОВА?!

ЧИ ЦЕ І СПРАВДІ НАША МОВА?!



Щодо так званої «новомови” (newspeak) — терміну, який раптом став таким актуальним, що його прив’язують до будь-якого контексту.

Перш ніж викажу свою думку, просто нагадаю, що це термін журналіста і письменника сюрреаліста Джорджа Орвелла, який означає не що інше, як різновид цензури.

«Новомова» мала унеможливити будь-які відхилення від політичної лінії Партії. Це досягалося тим, що в лексиконі і повсякденному обігу — словниковий запас мови зводився до мінімуму. Якщо без слова можна було обійтися, його не мало бути в словнику «ново мови».

Не знаю, навіщо сучасні пропагандисти актуалізували цей термін, але особисто я бачу в ньому відображення нинішньої України. Отож питання, які мене — і сподіваюсь, вас — тривожать:

Чи не здається вам, що мова сучасної України значно здеградувала за останні десятиліття?

Я особисто в цьому упевнений. Причини цього на поверхні. Це ті політичні та інформаційні процеси в нашій країні, які творяться неукраїнцями, тими, хто змушений з ряду причин користуватися українською мовою. Тобто, українська для них виступає в ролі іноземної.

Історія практично не знає випадків довершеного оволодіння іноземців мовою корінного населення. В пам’яті спливає хіба що етнічний поляк Джозеф Конрад, який дивував своєю вишуканою англійською навіть самих англійців.

Наша “квазіеліта” не переймається такими питаннями. Навіщо! Їй не треба особливо напружуватися, бо в її руках практично усі сучасні українські ЗМІ, і всі важелі держуправління.

Тобто, якщо ти володієш п’ятьма сотнями українських слів, то ніхто навіть не додумається тобі в чомусь дорікнути. Основна ж вимога говорити українською ніби дотримується?

Але убогість і обмеженість такого “спікера” стає зрозумілою тільки тоді, коли він відривається від заготовленого та відредагованого тексту і починає імпровізувати. Або ще гірше — коли такому “спікеру” доводиться дискутувати з кимось із істиних носіїв мови — інтелектуалом чи просто українським інтелігентом, який знає українську класику, вільно оперує українськими ідіомами, метафорами та цитатами або історичними фактами. Отут і стає помітна разюча відмінність між справжньою мовою народу і тим “новомовом”, яким уже двадцять років живе наша країна.

А щоб не було чутно і помітно, що вібулася ця грандіозна культурна і мовна підміна, зробили наступне — з нашого інформаційного простору вичистили практично всіх носіїв мови і представників справжньої української інтелігенції — письменників, поетів, мистецтвознавців, краєзнавців.

Вакуум, який утворився, нашвидкруч заповнили спритними і плодовитими “кріейтерами” новітньої української культури.

Драматизм цієї ситуації полягає в тому, ця “новомова” викликає жах у людей освічених, тоді як більшість молодого покоління, що виросло на цій “новомові” і не потребує більшого і кращого.

А тепер додайте до цих 500 слів “новомову” ще якусь кількість ненормативної лексики та російського матюччя, молодіжного модного сленгу та запозичених англіцизмів, і ви отримаєте цю лексично збіднену, жахливо брудну і катастрофічно здеградовану мову, яку ми маємо. Якою заповнене наше спілкування, наші телеканали, наші радіостанції і — наші пісні, які 24 години на добу лунають на ФМ-хвилях.

Найстрашніше те, що ви ніде не можете почути мовних еталонів, бо українські мистецькі артефакти, за виключенням культових вишиванок, просто виведені за межі масової свідомості! А до українського класичного літературного спадку у молоді стійке неприйняття.

Чи розуміє це хтось у новітній Україні? Можливо! Але цю тему навіть немає з ким і де обговорити, бо ця тема закрита раз і назавжди.

Ось виходить, що те, що більшість вважає українською мовою, на сьогодні такою не є. Це оруелівський “новомов”, ускладнений війною, демографічними процесами і нерозумінням на вищих щаблях важливості і складності проблеми. Бо той “новомов” , який сьогодні у нас поширюється на противагу “вєлікаму і магучєму” — це що завгодно, але не наша рідна і слов’їна, хто б і що вам не говорив.

Анатолій Матвійчук

Від редакції:

Анатолій Матвійчук бідкається, що «цю тему навіть немає з ким і де обговорити, бо ця тема закрита раз і назавжди».

Нічого подібного! Сайт журналу «Україна» відкритий для обговорення саме таких тем. Не лінуйтеся писати й пропонувати для публікації.

До теми:

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

Leave a Reply