Гносеологічний оптимізм — це впевненість людини у безмежних можливостях власного розуму, яка заснована на раціоналізмі та приводить до наукового пізнання.
Яка основна теза класичної науки? Людина здатна пізнати все у цьому світі.
Метафізика з цього розгляду виключається – вона не є предметом науки.
На пафосі величі людського розуму (який не має жодних сумнівів в собі) класична наука зробила безліч чудових відкриттів. І це чудово.
Проте вже на початку ХХ століття (особливо після створення теорії відносності та квантової механіки), переконанність науки в своїх можливостях щодо пізнання пішла на спад.
Стало зрозуміло, що все-таки існує межа пізнання, яку людство не в змозі подолати. Що є речі, які не пізнаються людським розумом взагалі.
Наприклад, за версією сучасної науки, існує концепція “Великого Вибуху”, який стався близько 15 млрд. років тому.
І ось тут постає низка запитань. Якщо Всесвіту ще не було. Тоді де саме містилася ця “космологічна сингулярність”? Як саме вона утворилася? Та, що було до неї?
Ці питання не просто не мають відповіді, їх не можливо ставити в принципі.
Бо якщо йти за цією гіпотезою, то такі категорії, як “час” та “простір” з’явилися через в перші миті секунди після “Великого Вибуху”.
Тобто якщо не було часу, то не можливо поставити запитання “що було до…?” А якщо не було простору, то неможливо запитати “де було…?”
В принципі ми не можемо знати про те, “що” і “як” було до того.
Ось це і визначає межі пізнання людини.
Можливо, колись і з’являться більш досконалі моделі та кращі теорії, які зруйнують границі пізнання. Але й вони матимуть свої межі.
У всякому разі, так думають ті, хто далекий від гносеологічного оптимізму…
