Вся ця ліберальна публіка постійно розповідає нам, що достатньо всього лише скопіювати західні закони і все спрацює само собою — корупція буде поборена, суди будуть виносити справедливі вироки, прокурори не братимуть хабарі, чиновники не “пилятимуть” бюджет, нас приймуть до ЄС…
А насправді, друзі мої, важливим є інше — пряма участь громадян в самій політичній системі, а не лише їх похід до виборчих скриньок раз на декілька роки для симуляції демократичних процесів.
Бо якщо не існує безпосередньої участі, не існує певного типу громадянина, якому не байдуже, що відбувається в країні, то вся ця політична машина під назвою Україна не буде працювати.
Вся справа в тому, що ми чомусь під республікою розуміємо певну форму правління, протиставлену монархії.
Але ж ця дихотомія з’явилася порівняно недавно — в 1792 році, коли монархію у Франції було замінено на “Першу республіку”. І це позбавляє саме поняття “res publica” багатьох дуже важливих визначень, властивих їй з самого початку.
Адже, Res Publica — це, передусім, такий устрій, у якому вільні громадяни, керуючись принципами загального блага, спільно виробляють правила спільного життя.
Відповідно республіка — це не тільки “спільна річ”, а й “спільна справа”, а тому існування в державі означає активну участь у всіх її справах.
Кожен громадянин (який вільно і осмислено живе в даній державі) розуміє, що стан держави безпосередньо залежить від того, наскільки він у неї бере участь.
І це розуміння жити вільно (коли сам приймаєш ті закони, за якими живеш) нараховує понад 2000 років. Де свобода фокусується на цінностях самостійності та рівного діалогу рівних громадян. А ставка робиться на самоорганізацію та солідарність (common cause).
І проявляється це, в першу чергу, етиці — де члени спільноти розкривають себе не в накопиченні неправедних матеріальних статків, а таких чеснотах, як свобода, громадянська доблесть, участі заради загального блага, визнання заслуг як громадянина своєї країни.
Навіть якби всі ці клептократи від влади та грантоїди від Сороса щиро вірили, що вони втілюють в Україні ліберальну модель сформульовану Гоббсом, а потім розвинену Локком – то маю нагадати, — свобода не може базуватися як на чомусь, що надано кимось.
Тому всі ці ліберальні догми й не народжуються у межах вільної самоорганізації вільних громадян, а силоміць прищеплюються та насаджуються ззовні. І в цьому лібералізм тяжіє до авторитаризму.
P.S. В серпні запустимо онлайн-платформу для всіх кого цікавить загальний тренд сучасної соціальної і політичної думки, розробка та узагальнення ідей, що йдуть з часів античності та мають понад 2500-річну традицію розуміння політики як «спільної речі», яка об’єднує людей, створені ними інституції та допомагає їм вільно жити разом.
