КУЛЬТУРНИЙ ФРОНТ

Дехто волає — і на мою адресу також — та не вживайте словосполучення “культурний фронт”. Бо там, на фронті, мовляв, гинуть люди, а тут що?

Потрібно терміново дещо пояснити! Почну з найголовнвшого. На культурному фронті теж бувають драматичні битви. Але в їх результаті гинуть не військові підрозділи, а цілі етнічні групи і народи. Гинуть і фізично, і ментально.
Не один десяток таких “малих народів” загинув після походів Ермака (російського!) вглиб євразійських просторів.

Ці народи загинули, втративши мову, культуру, побут і фольклор своїх пращурів, розчинившись у колонізаційному бульйоні русифікаторів.

Україна тоді встояла, попри всі зусилля — і фізичного, і адміністративного тиску. Тому що було могутнє коріння, патріархальний устрій життя, сила традицій.

Завдяки цим “бастіонам” ми стояли століттями, не даючи себе зруйнувати і знищити.

Але, схоже, нинішня урбанізована епоха виявилася для нас вирішальною, бо ми зовсім не готові до такої війни.

Війни, де в кожній окремій українській оселі стоїть свій “троянський кінь”, у вигляді телевізора, з якого здійснює свої спустошливі набіги ворог.

Ні, цей ворог не вбиває фізично – він просто тотально висміює ваші традиції і звички, вашу мову і пісню, ваші цінності і життєві пріоритети.

Він закрадається у ваш мозок і починає міняти сам тип вашого мислення, підміняючи справжні життєві цінності на ілюзійні та ефемерні.

Цей ворог дезорієнтує вас, морально дезорієнтує вас, називаючи біле чорним – і навпаки. Насамкінець, він одягає ваш національний одяг і навіть починає співати ваших пісень, щоби остаточно збити вас спантелику.

Але ворог залишається ворогом, І коли ви втратили почуття небезпеки – знайте, ви майже програли у цій війні.

Тому що, не зважаючи на попередження мудрих людей, ви так і не відкрили цього “другого фронту”, ні в собі, ні в середині країни. А без нього говорити про перемогу – блюзнірство і злочинна брехня.

Та брехня, що присипляє і осліплює вас у найвідповідальніший момент історії. І не дає вам отримати відповідь на питання: ким ви вийдете з цієї війни? Народом, який знає і поважає своїх пророків і світочів, своїх літературних класиків, мислителів і державних діячів, чи збродом зомбаків, яким керують випадкові люди з телеящика.

Так, культурного фронту в Україні досі немає, тому що культурно-світоглядний рівень українців низький, а інстинкт самозбереження заблокований пропагандою, яка ненавидить культуру.

Коли ж ми зможемо говорити про існування культурного фронту? Коли подивимось в дзеркало на себе — і вжахнемось, побачивши там якихось мутантів. Але всі дзеркала давно завішені або перетворені на криві, аби ви не бачили істиної картини. Бо один ворог нищить наші міста, а інший – наші культурні артефакти і надбання.

Ефективність культурного фронту ми побачимо лише тоді, коли наші танки і бойова піхота з важкими боями візьмуть Національну Раду з питань Телебачення і радіо, Міністерство культури та Міністерство освіти.

І коли буде свідомо і концептуально переформатовано наш культурно-інформаційний простір.

А без такого Культурного Фронту не може бути жодної перемоги в цій війні. Бо перемога буде пірровою!

Анатолій Матвійчук