Ми не в Шарм ель Шейху,
Не в Дубаї,
Не в Маямі і не на Балі.
Під палючим сонцем
В ріднім краї —
Лежимо на спаленій землі.
Вітер степу обпіка легені,
І пече важкий бронежилет,
А за метрів сто — кущі зелені,
Але там — ворожий кулемет!
Лежимо. Ні руху, а ні звуку,
А з під каски все струмує піт.
Він стікає у брудну пилюку
І поволі застила нам світ…
День за днем —
Бої й нестерпні втрати.
Окопались орки, хай їм грець!
Скільки ще отак нам наступати,
Щоб до моря вийти накінець?
Щоби змити в тім, жаданім морі,
Весь цей бруд, і піт липкий, і кров,
І втопити в тому морі — горе,
І згадати, що то є — Любов…
Скільки нас в боях за неньку ляже,
Щоб у вас там — клуби і музон…
Отакі у нас шикарні пляжі,
І такий курортний в нас сезон!
Спечені і змучені до краю,
Не в Дубаї і не на Балі —
Ми сьогодні тут, у ріднім краї,
На своїй обпаленій землі…
