ВІДРІЗАТИ БЕЗ ЖАЛЮ РОСІЙСЬКЕ Й РАДЯНСЬКЕ

Скоро буде нова істерика в дусі скривджених одеських мальчіков-цоєлюбів. Наприклад, вигулькне мироточива чудотворна ікона, але обов’язково – з російської церкви. І прочани до неї натовпом, і віряни УПЦ серед них. Хто скаже «ви, що – ідіоти?», той буде сякий-такий. Або чергові масові сюсюкання про хороших росіян штибу Пугачової з Галкіним. Чи інше з російського в нашій країні наслєдія, страшенно дороге й потрібне, як з’ясується, українцям.

Це буде хтось (щось), кого апріорі захочеться жаліти й боронити – сволота свою справу знає. Скажімо, україномовна дитина, навіть у вишиванці, на Тік-тоці безвинно тішитиметься з радянського мультика про чебурашку. Хтось обуриться, куди батьки, мовляв, дивляться, є купа мультиків українських… Але армія україномовних же інших батьків щільними лавами виступить на порятунок «скривдженої» дівчинки (хлопчика). Хоч по суті, й самі того не відаючи, захищатимуть не кіндера й не чебурашку, а двоногих крокодилів-ляльководів. Хижих, кровожерних, у погонах з триколором.

Бо режисерам з півночі дуже треба відігратися за програш в інформаційній війні, в якій Україна, було, тримала ініціативу. Відволікти увагу від каховської трагедії, контрнаступу ЗСУ, загрози – дуже серйозної – на ЗАЕС. Чудово розуміючи: битва за мізки не менш важлива, ніж та, що на полі бою, а фсб, гру та інші трилітерні структури гакерські атаки на сіру речовину робити вміють.

Тому готуйтеся, не за горами нове кіно на тему ущємльонних – любителів язика, «правильної» руской музикі тощо. За них на амбразуру кинуться діячі із 200%во україноцентричною, здавалося б, позицією – філософи, юристи, журналісти та інші лідери громадської думки. Під стукіт патріотичних сердець і шум у промитих лівим лібералізмом головах. Хто сказав, що керований хаос – це тільки на землі?

Тепер поміркуйте, чому про «хороших рускіх» Нєвзорова, Галкіна та іже з ними Каспарова знають усі, а про кинутих за грати десятків мужніх громадян рф – ніхто? «Прості люди», як прийнято їх називати, засудили війну одиночними пікетами. Не побоялися кинути виклик рашизмові, самі у полі воїни. Втратили все – роботу, безпеку, волю. Часом і життя. Студенти, пенсіонери, лікарі, вчителі, домогосподарки. Ви можете просто зараз, не заглядаючи в Гугл, назвати бодай кілька їхніх імен? Я, крім Кара-Мурзи, теж не можу, але і цей приклад – не зовсім у масть, бо відомий публіцист.

Знаєте, чому так відбувається? Звичайно, на Нєвзорова і Ко давно працює їхній медійний капітал, але ж і комусь дуже потрібно, щоб саме їх, не інших, вважали справжніми борцями з режимом. Цим змагунам, щоправда, затишніше боротися з пуйлом перед монітором компа десь у Хайфі чи Лондоні, аніж на вулицях в читі, петербурзі чи новосібірску.

Відмінність не тільки в рівні комфорту протестних умов, але й у наслідках. Дуже протилежних, для зіркових «хороших рускіх» і нових політзеків російських зон. Посполитих, нікому, крім їхніх бідолашних родичів, незнаних. Для мене герої і хороші, без лапок, росіяни – саме вони, а не розпіарені артисти-втікачі.

Та інформаційні пастки вже давно розкладено умільцями-гебістами, українці наввипередки в них стрибають. «Многоходовочка» працює! Співвітчизники готові вам у горлянку вчепитися. Не лише віртуально, як погрожувала мені вчора одна не леді на фб, за Пугачову і Цоя. До дупи, що перша непогано вживалася з усіма режимами, а другий з життя, підіпсованого наркотиками, давно пішов. Наші впевнені, що зараз, якби дожив, самою лише гітарою затовк би й герасімова, й прігожина.

Радянські метастази набагато глибші, ніж здавалося. Війна вилікувала лише кілька симптомів, але не знищила призвичаєності, навіть любові багатьох українців до російського маскульту та совкового минулого. Зараз у них ломка, бо відбирають дозу у вигляді Цоя чи ще Пугачової.
Лікарі-наркологи кажуть: якщо вдається пережити ломку і не повернутися до старого, шанси вилікуватися є. Якщо ні, то теж гарні шанси – зустрітися з Цоєм у його нинішньому світі.

Відрізати без жалю все російське й радянське, яким би гарним, навіть рідним не здавалося – бо тоді життя. А ностальгувати за відрізаним – війна без кінця і смерть. Просто.

Насамкінець коментарі по поличках на тему від двох моїх фб-друзів:

Dmytro Zhurba: Ця ситуація – наче новий тест для виявлення щурів і мутацій нового рівня. Бо на сьогодні всі стали патріотами, начепили прапори, посилають за кораблем і т.д., але що собою насправді представляють ці люди, можна виявити лише такими тестами [на присутність російського маскульту в українському просторі – Л.П.]. Тому це ще один раз, коли я знову стверджуюсь у своєму ж вислові: люди не змінюються.

Валерій Магала: Зараз в армію активно вкидають тему дискримінації, здогадайтеся, за якими ознаками. Нагадує нав’язування асоціації “сім’я — насилля”. Тепер додалося “армія-дискримінація”. Так це і працює, програмування підсвідомості, за однаковою технологією, з одного брудного болота. Те, що йде атака на ЗСУ з метою послабити їх вкиданням найабсурдніших (як завжди у рускіх) тем, не дивує, бо кого ж атакувати, як не найсильнішу ланку українського опору? (Йдеться про те, що військові активно виступили на захист пісень Цоя – Л.П.). Але питання до самої держави — вона у нас, українців, є взагалі, якщо російська агентура та пропаганда спокійно працює в Україні в кращих зразках часів Медведчука?

Людмила Пустельник

Від редакції:

Людмила Пустельник порушилп надзвичайної ваги тему українізації культурного простору України. Як і в більшості публікацій на цю та подібні теми, автори практично завжди апелюють до держави, тобто до влади в Україні.

При цьому чомусь забувають, що можновладці в Україні упродовж усіх років незалежності не були україноцентричними, і рівень їхньої національної свідомості й громадянської зрілості стремів до нуля. То чого за такої ситуації можна сподіватися від держави?

При цьому також ніхто не хоче визнавати, що держава є витвір суспільства й суспільних відносин, і отже її стан, статус і ефективність є прямо залежними від рівня національної свідомості й громадянської зрілості усього суспільства. За свідченнями соціальних психологів, рівень свідомості українського суспільства відповідає рівневі свідомості дітей 9–11-річного віку. Інакше кажучи, маємо справу з інфантильним суспільством.

На яку вікову категорію розраховані такі «шедеври» радянського мультиплікаційного кіно, як «Чебурашка»? Правильно: на дітей 9–11-річного віку. Малюкам таке кіно ще не в усьому зрозуміле, підліткам же воно уже нецікаве.