З архіву The London Gazette XVII століття
Другим за масовістю фідбеком на вчорашній пост із картою Гійома де Сансона був аргумент “неможливо визначити точний східний кордон України”.
Дійсно, на картах де Сансона кордонів як таких немає. Але чи не можна якось інакше і точніше визначити межі історичної України?… Зразу кажу – готуйтесь, це буде цікавий лонгрід.
Ми насправді не уявляємо, наскільки зручною є інфосфера, в якій ми живемо. Так, вона більше нагадує безсистемну помийницю, але нам достатньо всього кілька кліків мишОм, щоб знайти потрібну інформацію, а яку ми знайти не зможемо, то реконструюємо по опосередкованим повідомленням у ЗМІ. А яка там інфосфера в XVII-XVIII ст… там і газети не всюди існували, а до їх архівів ще піди доберися…
На щастя, до деяких добратись можна. Однією із найстаріших газет світу є The London Gazette, яка сягає XVII ст. До 360-річчя англійські архівісти виклали скани практично всіх випусків The London Gazette, починаючи від широковідомого випуску, присвяченого Лондонській Пожежі 1666 р.
Однак “The London Gazette” XVII-XVIII ст., щоб ви просто собі уявляли, представляла собою одинарний листочок із всього чотирма полосами, причому дві з них займала реклама. Це була масова газета, доступна кожному лондонцю, коштувала від 2 до 4 пенсів, і представляла собою “екстракт” із найважливіших подій світу. Редакція газети мала надзвичайно широку мережу кореспондентів – проглядаючи номери, я нарахував повідомлення з Гааги, Дрездена, Дубліна, Відня, Берліна, Мадріда, Копенгагена, Варшави і Петербурга.
Просіювати всі номери за майже 200 років надзвичайно важко, враховуючи, що це скани. До того ж писались повідомлення в “The London Gazette” не сучасним англійським правописом, а “шекспірівським”. Відповідно, шукати там щось в сучасному написанні беззмістовно… Необхідна подія, яка була б настільки значною, аби її поставили буквально на першу полосу.
І така подія знайшлась.
В 1735 р. почалась російсько-турецька війна. Вела її імператриця Анна Іоаннівна – хоч і не достатньо “давня” – але приблизно та сама епоха. На першому її етапі фельдмаршал Петро Лассі захопив Азов, а ось фельдмаршал Мініх втратив половину військ, і як пише офіційна російська історіографія, цитую: “потери русской армии от вспыхнувшей эпидемии, распространения болезней, нехватки продовольствия и воды были значительными, и фельдмаршалу пришлось повернуть назад, в Малороссию” (ця цитата важлива, як побачите нижче – і вона є навіть в російській рукіпедії).
З огляду на втрати, Росія згодилась на мирні перемовини із Османською Портою (одночасно задумавши повторний похід на Крим та Дунай – стратегія нічого не нагадує?) в другій половині 1736 року. Медіацію в цих перемовинах мали здійснювати представники Британії та Голландії. І ця медіація – таки да, була висвітлена в “The London Gazette”. Більше того, публікації були об’єднані в своєрідний цикл “Нам пишуть з Яніни”… ой, пробачте, “Нам пишуть З УКРАЇНИ”.
Я не жартую. Відкриваємо номер “The London Gazette” за 28-31 травня 1737 р., і прямо на першій полосі читаємо “The Last Letters from the Frontiers of the Ukraine”. Зверніть увагу на артикль. В шекспірівській англійській мові артикль the завжди позначав ім’я власне, тобто, Ukraine в цій назві – це не територія. Це країна.
Читати ці листи надзвичайно цікаво. Наприклад, в них згадуються міста Ізюм (Issum), Київ (Kioff) та Глухів (Gloukoff). Причому останній явно зазначений як Gloukoff in the Ukraine – саме там, якщо вірити номеру The London Gazette від 22-26 лютого 1736 р., знаходився об’єднаний штаб військ Петра Лассі та Христофора Мініха.
А місцем проведення мирних переговорів номер від 6-10 вересня 1737 р. називає місто Немирів (Niemeroff), причому це офіційні перемовини, які носять назву Congress at Niemeroff.
Це ще нічого. Інформованість лондонських журналістів була просто фантастична і відкриває перед нами навіть давно зниклі міста України.
В уже згаданому вище номері за 28-31 травня згадано, що Мініх перед тим, як переходити Дніпро (він в “Листах з України” називається або Nieper або Borysthenes) та йти на Очаків, зупинився в містечку під назвою Kritow. Але такого містечка в басейні Дніпра немає… тобто, на сучасних картах нема – воно знаходиться під Кременчуцьким водосховищем. Kritow із The London Gazette – це козацьке місто Крилове (сучасна Кіровоградська область), яке знаходилось по обидва береги річки Тясмин і було козацькою прикордонною фортецею, а поселення в тому місці згадується ще під XII ст.. Воно було знищене в 1712 р. військами Петра Першого під час масової депортації українців Правобережжя на Лівобережну Україну, потім відбудоване, а потім знищене знову – уже в 1950-х роках при створенні Кременчуцького водосховища…
До речі, The London Gazette чудово знала, хто такі Saporogue Cossacks – їх вона виокремлює в окремі підрозділи, які воювали у складі російських військ. Очолює їх, що цікаво, гетьман.
Але ми все-таки про східні кордони України.
Я акуратно перечитав всі “Листи з України”, шукаючи таку назву населеного пункта, яка б явно була атрибутована “in the Ukraine”, і була б найсхіднішою.
Готові?
BACKMUTH IN THE UKRAINE.
БАХМУТ (не Артемівськ, хі-хі-хі) явно атрибутований як українське місто в номері The London Gazette за 8-11 жовтня 1737 р. Туди, як повідомляють кореспонденти, висунувся корпус фельдмаршала Лассі для подальшої зимівлі.
Так що східним кордоном України є Донецька область. Хоч трісніть — а шиш вам, товариші з Москви, а не Слобожанщина.
Скрин цього номера я прикладаю, а лінк на скан: Page 1 | Issue 7643, 8 October 1737 | London Gazette | The Gazette
* * *
… а вранці він прокинувся і виявив, що його вчорашній пост про The London Gazette завірусився і набрав 1,6 ТИСЯЧІ лайків та 2,9 ТИСЯЧ розшарювань.
Дякую всім, хто поставив лайк, і хто поширив цей пост на своїй сторінці. Але ще більше дякую тим, хто не зупинився і почав далі читати архів The London Gazette.
Ну і мені знову треба відповісти на фідбек — принаймні ту частину, на якій фейсбук ще не повис, і я встиг прочитати.
1. Перше місце по частоті — артикль “the”. Причому не лише від росіян, у яких чітко від зубів відскакує, що раз “the” — значить несуб’єктна територія без ядерної зброї та “істинного суверенітета”. На жаль, багато хто і з українських респондентів на це відреагував…
Тобто, вас аж ніяк не збентежило використання французького слова gazette в заголовку, використання “f” замість “s”, купа архаїзмів і двічі педальоване в моїй статті використання в лондонській газеті XVIII ст. архаїчного правопису?..
Тоді я окремо нагадаю, що в XVIII ст. поняття топоніма не було обвішано купою політичних умовностей. The в англійській мові означало назву власну, тобто, що самі мешканці так називають країну, в якій живуть. Що це не “окраїна” і не вигадана кимось назва (Лєніним, наприклад, або австрійським генштабом), а саме автохтонний топонім, який має активне використання.
Я хотів уже писати про це окремий пост, але на щастя, точку поставила сама The London Gazette. Виявляється, в номері за 25-28 грудня 1671 року — так, 1671 року – Україна названа саме Country, тобто країною.
Скриншот цього номера я прикладаю, а лінк на номер: Page 1 | Issue 638, 25 December 1671 | London Gazette | The Gazette
За цю знахідку я маю подякувати Ірині Кордонській (Irene Kordonska), яка пішла читати газету глибше, ніж я.
2. Окремо мене повеселило посилання на… авторитет штучного інтелекту в питанні артикля “the”. Сам же нещодавно писав статтю, що така надмірна увага до штучного інтелекту продиктована бажанням людей отримати нарешті непогрішиме джерело інформації та ідеально-безпристрастного арбітра. І ось отримав практичний доказ цієї тези.
Так, я і про штучний інтелект я теж пишу.
3. Я трохи “романтизував” історію цієї знахідки. Насправді, вона чисто випадкова і я не планував ніяких “відкриттів”.
Мене всього-навсього так вштирило звинувачення в плагіаті у “автора постів, коментів і лайків”, що я шукав щось таке, що точно буде оригінальне – і банально серфив по англійській вікіпедії в пошуках чогось особливого. Я вже точно не пригадаю, на якій саме сторінці я знайшов посилання на The London Gazette — це могла бути як стаття про російсько-турецьку війну, так і біографія того самого Мініха чи Лассі. А вийшовши на архів газети, я просто захопився і прочитав все, що встиг – поки не наткнувся на згадку Бахмута. І по гарячих слідах написав пост.
Згодьтесь “Backmuth in the Ukraine” —це ж звучить. Прямо в нову пісню Пола Маккартні проситься.
Результат перевищив всі мої очікування. Дякую вам всім.
4. Від учора я отримав масу запитів на зафренд — стільки, що уже збився з рахунку. Френдити всіх квадратно-гніздовим способом я не буду — не ті часи, знаєте.
5. Ні, я не професійний історик. Я системний аналітик, і в силу професії звик глибоко вкопуватись в інформаційні масиви.
