Цього тижня ЄБРР опублікував звіт, де зазначається, що якщо Україна хоче економічно бодай відновитися до довоєнного рівня, нам потрібно за 5 наступних років після перемоги залучити 250 млрд дол інвестицій. Умовно, війна закінчилася в 2024, уряд, бізнес, народ несамовито працюють, щороку залучають фінансування на 50 млрд дол, ВВП зростає на 14% кожного року і — у 2029 році ми опиняємося в 2021 р…
Російські репарації чи зовнішня фінансова допомога на відновлення — це дуже добре, але якщо цього не буде? Чи буде в набагато меншому обсязі і ці отримані кошти підуть виключно на те, щоб хоч якось утримати країну і запустити вкрай потрібні реформи, перший ефект від яких у вигляді економічного зростання ми отримаємо через 1–2 роки.
Отже, ставку треба робити на іноземні інвестиції. Нагадаю, що мінімум необхідно залучати 50 млрд дол/рік. А якщо згадати, що збитків економіці завдано на сотні мільярдів і мільйони людей виїхало — то удвічі більше.
У найкращі часи (ні, це було не у 2019-22) у нас виходило отримувати 12–15 млрд дол/рік і давати зростання економіки у понад 10%. Але щастя було недовгим.
Щоб ми могли не копати землянки після перемоги і дати людям роботу, влада має забезпечити прості речі:
1. Програма національного будівництва/відновлення/відродження і чіткий план дій з її виконання. DREAM — чудово, якщо йдеться про відбудову школи/лікарні/дороги, латання даху чи заміни вікон. Влада повинна публічно визначити приорітети, отримати щодо них консенсус нації і партнерів, домогтися їхнього втілення.
2. Верховенство права, проста і прозора фіскальна система, боротьба з корупцією, професійні кадри і інші нудні базові речі, які нарешті треба зробити від А до Я.
3. Підготувати грунтовні проекти бодай на 300 млрд дол у всіх сферах економіки. ТЕО, а не просто список невідомо чого і адреса, куди передати гроші.
4. З цими проектами робиться road-show по світу, переконують світові топові компанії проінвестувати в Україну. Половина з них погодиться, якщо на переговорах з українського боку будуть адекватні люди.
5. Провести переговори з урядами G7, щоб вони виділили додатковий ресурс на страхування інвестицій їхніх компаній в Україну. Можливо, я когось здивую, але немає страховки — немає інвестицій. На превеликий жаль, і ця робота навіть не розпочиналася.
Зробіть бодай ці прості 5 кроків. Економічний блок уряду точно не воює і навіть гуманітарку на фронт не возить. Якщо вам цікава моя думка, то падіння ВВП більш ніж на 30% – це катастрофа. Втрата мільйонів робочих рук – ще більша трагедія. Перереєстрація і релокація українського середнього і великого бізнесу в інші держави на другий рік війни, коли начебто перемога вже в кишені — це вирок економічній політиці. І не треба самозаспокоюватися, що все могло би бути набагато гірше. Гірше ще може бути попереду, якщо не почати зараз працювати краще.
Злочином було не готуватися до війни, коли всі навколо волали про її неминучість. Я, і десятки мільйонів українців, точно не хочуть рецидиву, коли виявиться, що до відбудови теж ніхто не приготувався. І покарання винуватих буде слабкою втіхою на фоні занепаду і постійної загрози зі сходу.
Від редакції:
Цікаві все-таки ці люди — українські політики й урядовці, байдуже — колишні чи нинішні. Особливо — коли вони говорять про економіку.
Нагадаємо: найголовнішим чинником, який призвів до колапсу СРСР, була економіка. Сімдесят п‘ять років Радянський союз переконливо доводив світові, що в умовах авторитарно-тоталітарного радянського устрою економіка розвиватися не може. В принципі.
Незалежна Україна по суті не відбулася саме тому, що упродовж тридцяти років витрачала зусилля на фасадний ремонт радянського ладу, залишаючись у радянській системі координат і базаруючи на позірному вільному ринку. Так звані безкінечні й безумпішні реформи — тому доказ.
Цього часу було достатньо, щоб зрозуміти: проблема — в устрої, і цей устрій треба змінювати. Відтак зміниться й спосіб урядування.
Дивно, що освічені люди в Україні не розуміють таких очевидних речей і не хочуть навіть обговорювати нагальність системних устроєвих змін.
Більше тут:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
Donate to Ukraina Journal | Складіть пожертву на журнал «Україна»
