Грузинська мистецтвознавиця Єлєна Конкаліді переказує вельми цікаве повідомлення німецького видання Süddeutsche Zeitung.
У жінки з найзнаменитішою усмішкою у світі, зображеною на картині Леонардо да Вінчі, є сестра-близнюк: багато років у музеї Прадо в Мадриді висить копія відомої картини.
Тепер експерти визначили справжню цінність картини – плагіат був написаний одночасно з оригіналом у майстерні да Вінчі.
Її усмішка вважалася неповторною, тепер же дама із загадковим виразом обличчя набула конкурентки у світі мистецтва, так би мовити, зі своєї рідні.
Картина роками висіла на стіні у Прадо, але по-справжньому оцінена лише зараз, сказав Мігель Фаломір, керівник відділу італійського живопису музею.
У ході реставраційних робіт було знайдено, що картина писалася одночасно з оригіналом.
Художником, ймовірно, був Франческо Мельц, один із знаменитих учнів да Вінчі.
«Мона Ліза з Прадо», як названа картина, досі зараховувалася до фламандської школи. Під час реставрації картини, однак, з’ясувалося, що таке припущення було помилковим, сказав Фалмомір.
Експерти з’ясували, що чорне тло на копію було нанесено пізніше. Під ним експерти виявили зображення італійського ландшафту як на першотворі. Копію майже такого ж розміру, як і оригінал «Мони Лізи», написано на початку XVI століття.
За допомогою інфрачервоних променів встановлено, що художник під час роботи вносив у картину такі самі зміни, як Вінчі на оригіналі. Це доводить, що обидва твори творилися одночасно.
Копія збереглася краще за оригінал. Її відкриття надасть художнім експертам можливість дізнатися про нові подробиці про створення оригіналу, повідомив музей Прадо.
«Мона Ліза» да Вінчі знаходиться в музеї Лувру, Париж. Італійський оригінал зветься La Gioconda, «Джоконда» (радісна), на ім’я флорентійки Лізи дель Джокондо.
Походження копії підтверджено також Лувром, повідомило іспанське агентство новин.
Від редакції:
Здається, ми маємо унікальний випадок з історії живопису, який вказує на самобутні підходи до навчання малярській майстерності, а також дає матеріал для перегляду чи уточнення методів у мистецтвознавстві.
У контексті викладеного вище, на наше переконання, неправомірно «Мону Лізу з Прадо» розглядати як копію, а тим більше — говорити про плаґіат.
Копією у живописі є малярське відтворення уже завершеного твору іншим художником. Зазвичай у таких випадках вказують імена як автора ориґіналу, так і автора копії. Таке копіювання широко застосовують у неіндивідуальному навчанні живописців.
«Мону Лізу з Прадо» можна було б розглядати як такого характеру копію, якби її було виконано після того, як Леонардо да Вінчі завершив роботу над своїм полотном.
Дослідники ж довели, що учень працював над своїм полотном одночасно з Леонардо да Вінчі, првторюючи чи не кожен порух пензля учителя. Отже, можемо говорити про покроковий спосіб засвоєння учнем манери учителя, а водночас і про змагальність учня з учителем у творчому процесі.
Для звинувачення учня в плаґіаті тим більше немає жодних підстав.
Donate to Ukraina Journal | Складіть пожертву на журнал «Україна»
