Коли прокинуться Українці? – так часто чутно таке питання. Прокинуться від чого? У мене враження, що українці, якщо ми говоримо про носіїв етнічного параметру українськості, перебувають у своєму звичному стані. Можливо, саме в цьому стані – соціальної летаргії, вони почувають себе як найкраще.
Якщо ми відносимо до групового визначення «українці», усіх і кожного, хто володіє книжечкою із тризубом, то питання взагалі не стоїть. Як показує діюча сучасність, усілякі різноманітні «українці за паспортом» почувають себе тут абсолютно по кайфу. Визначаючи українську ідентичність за прапором, формальною мовою та участю в колективних ритуалах, вони виглядають щасливими. Формальна українськість дає їм численні переваги над носіями етнічного коду та базової культури. Тут вигідно сьогодні, лише зухвало імімтувати сакральну сутність головного фактору невмирущості цього людського простору співжиття.
Державне утворення «Україна» жодним чином не базується на культурних засадах, якими живе та щиро сповідує етнічна група з аналогічною назвою. Бути справжнім українцем тут, рівнозначно перебуванню у маргінальному статусі. Розумітись на українській культури, бути ї провідником не вигідно, ані економічно, ані естетично. Тут дуже модно імітувати причетність до декотрих формальних проявів української культури. В цій «Україні», справжні Українці не потрібні. Від слова, зовсім …
Так що … на рахунок «прокинутись» … немає кому проявляти бажання змінити свій статус. Усіх, все влаштовує. Соціальна летаргія та терпільство одних, значно підігріває зухвалість та соціальну рухливість інших. Так і встановлюється рівновага в цій соціальній системі.
Разом із тим, ми знаходимось в обставинах, що не залишають нам вибору. Ми приречені на проявлення у світі людей у вигляді стійкої соціальної формації заснованої на культурному коді Українства. Не зважаючи на бажання чи небажання, груп, верств та соціальних шарів з прошарками, нам таки доведеться віднайти формулу організації цього людського простору, яка буде відповідати геополітичному положенню нашого географічного природнього краю-країни.
Спільність долі. Саме ця «штукакенція» нещадно визначає перебіг подій в цих Землях. Тут не важливо, до якої етнічної чи соціально-пасивної групи належать людські істоти. Тут єдиним важливим фактором, що впливає на перебіг подій є спільний географічно-економічний простір. Тут неймовірно важливим є планетарна роль усього кластеру Земель Українських. Тут соціально-політична структура колективного простору співжиття продиктована специфічним відношенням до себе та навколишнього світу.
Без цього відношення, без цього стану організації свідомості, без цієї світоглядної платформи(!), жодне державне утворення тут, у цих Землях приречене на занепад.
Унікальність. Ці Землі абсолютно унікальні. Тут не можливо бути німцем або британцем. Ані фіном, ані турком. І китайцем, звісна річ тут не станеш. Тут, навіть не можна бути москалем … або руссскім.
Не вийде. Не вийде тут впровадити якусь іншу модель організованого співжиття, ніж це передбачає низка природніх факторів. Не вийде, бо спільність долі усіх, хто свідомо і відповідально обрав собі для життя ці Землі, може комфортно, гармонійно та безпроблемно існувати тут лише в стані Українства. Принаймні так, цей стан буття, стан свідомості, стан кореляції із Світом-Всесвітом, зветься сьогодні.
Цього не змінити. Це не уникнути. Це неминучість та приреченість …
Українці, носії стану Українства, Люди Волі, приречені не просто «прокинутись», вони неминуче, через обставини та виклики встановлять тут, в цих Землях, єдиний ефективний Порядок-Уклад, що гарантує існування цих просторів в єдиному можливому гармонійному статусі.
