Давно хотів знайти й перепостити цей давній текст Івана Семесюка. Дві речі схрестилися на теренах московщини:
1. Менталітет мисливців-збирачів, які, на відміну від хліборобів, вірять не у працю, а в удачу, і звикли до того, що удачі зазвичай нема.
2. Традиція авторитарної держави, яка звикла розчавлювати людей.
Така комбінація породила специфічне ставлення до життя, а в ХІХ сторіччі російська культура спробувала його зрозуміти й навіть оспівати. Сталін був цинічніший, він просто його використав.
* * *
Бачу, що українці абсолютно не розуміються на московитських справах. Даю ретельне розуміння.
Налічіє в моєму шляхетному родоводі московитської бабушкі, дозволяє мені тонко відчувати мелодії великодержавних сердець. Обичному вкраїнцю (чистопородному) самотужки цього не осягнути – навіть не намагайтеся.
Я розумію, що саме рухає московитами. Знаю яким чином це “щось” влаштоване і в чому полягає принцип їхнього способу існування. От тільки пояснити це важко бо бракує слів. Але спробую.
Це дуже стрьомна інфернально-містична сутність без імені. Сила її в тому, що вона безіменна, а тому й неочевидна. Вобше, аби ви розуміли, кожен московит – це природний містик.
Через традиційно куйовий клімат і непевні врожаї, за століття сформувався спеціальний типаж людини, що не бажає жити. Не бажає через те, що не отримує від життя задоволення, отже й не цінує його. Саме тому вони такі войовничі і так заліхватскі йдуть на смерть. Йдуть пачками і дєрєвнямі. Ця смерть, з нашої точки зору, позбавлену сенсу. Але це не так. Це – біологічна програма.
Підсвідомо їм дуже куйово, тому вони бухають, радо гинуть і взагалі – угандонівают себе всіма можливими способами – як поодинці, так і в рамках державних програм. Вони – недовольні.
Московити існують більшою мірою в світі ідеального, аніж матеріального. Прагматичні і очевидні речі їх не бентежать. Тобто, на якомусь побутовому рівні бентежать, але коли постає вибір – добре жити або масово вмерти за повну куйню, московитський егрегор обирає останнє. Він знає – “добре жити” не буває. Це тисячолітній перевірений досвід. А якщо й буває, значить порушено одвічний природний цикл і треба срочняком вмерти. Якщо московиту раптом засвітить перспектива доброго життя для всіх, він зробить все, аби воно не настало.
Їхній ідеальний світ в наших очах виглядає як приклад масової шизофренії. Рускій мір, духовниє скрєпи, крим наш…. З української точки зору – маячня психопата, але для них це тактильна реальність. Як ото для вас мішок картоплі в коморі. Оскільки московитські городи ніколи не приносили тамтешній людині радості, вона вигадала собі паралельний світ куди століттями пірнає аби трохи відволіктися від кошмару існування. Воно ходить туди сюди в своїх лаптях, ганяє самовар, зворушливо співає розбійницьких пісень, але це лишень видимість. Насправді воно десь далеко в паралельному світі.
Не всі помічають, але навіть іхня церква акцентує не на радості божого існування, а на смєртєпочітанії та страстотєрпії. Все має бути куйово. Якщо все куйово, значить все нормально. Коли в сусіда все добре, то його треба терміново рятувати, бо це ненормально.
Українці не здатні осягнути цієї внутрішньої колізії. Ми лишень маніпулюємо такими словами, як “духовність”, в той час як жоден українець не розуміє справжнього значення цього слова. “Відродження духовності” – тут в нашому розумінні мова йде скорше про відродження культури, культурності, гуманності.
Між тим як духовність – це суїцидально-містичний долбоєпізм прямої дії. “Возрождєніє духовності” означає лишень одне – насувається страшна гуманітарна звізда.
Вони не йопнуті, навіть не надійтеся. Вони просто інакші. В їхніх очах ми є сутінковими зомбі, що ненавидять Святого Духа і вопше не поважають Бога. Ми для них – богоборці і сатанисти, бо не прагнемо туди, в потойбічний “накуй”.
Вони ж для нас – хворі на голову ідіоти, які вклоняються смерті і приносять криваві жертви Ватанаїлу власними зашкорублими душами.
Отже, маємо цікаву дуальну пару котрій доведеться проясняти стосунки на стратегічному ґрунті.
Коли путіна усунуть, то на його місці з’явиться ще гірший і ще лютіший, щоб ви не сумнівалися.
Біда полягає в тому, що в Мордорі є не лишень містики, але й подібні до українців прагматики. Але їх виразна меньшість і їм пи-зда. Звідти треба тікати, при чому стрімко і зараз.
Іван Семесюк
2014 р.
