Виявляється, нині день народження Олеся Гончара.
Я не доживу і ніхто не доживе до того часу, коли вулиці та щось інше, назване його іменем, перейменують нафіг у рамках декомунізації і дерадянізації.
Так, Тичина, Сосюра, Бажан, Драч, Павличко та інші його колеги мають у своєму доробку типово радянські пропагандистські твори. Так, Остап Вишня потому, як вийшов із тюрми, писав те, що нині не варто читати. Але кожен із них натомість має те, чим можна і треба пишатися.
Не люблю Драча за його вась-вась із Януковичем. Але визнаю: він зробив для літератури і кіно чимало вартісного. Те, що актуально й нині.
Гончар не має спадщини, яку треба сьогодні шанувати. Хіба дослідники-науковці нехай це читають, то їхня робота. Але повторюся: “Собор” — переоцінений, типово радянський твір. Тому пощастило, бо виник ексцес виконавця і його на деякий час заборонили. Але чи заборонили автора?
Гончар лишився комуністом, депутатом, у нього не забрали квартиру й дачу, далі був номенклатурою, видавався. Натомість інших — не буду спекулювати прізвищами — саджали, виганяли з робот, позбавляли засобів до існування за невидане. Лише за те, що мали сміливість не погоджуватися з радянською владою.
Гончар — типовий пристосуванець, і добре, що нема фактів, які б доводили його, скажемо так, співпрацю з КДБ. Хоча КДБ був до нього лояльним 100%.
Є щоденники… Але гріш їм ціна, бо вони свідчать про оте саме двоємисліє.
Зараз почнеться: Собор, Собор, Собор… Це від безсилля.
3 квітня 2023 р.
Від редакції: Ми поділяємо погляд А. Кокотюхи на постать Олеся Гончара. Подібні погляди не раз висловлював у своїх статтях Володимир Іваненко.
Олесь Гончар справді добре уживався з комаартійно-радянською владою і за Сталіна, і за Хрущова, і за Брежнєва, і за Андропова, і за Черненка, і за Горбачова…
Він був лауреатом двох Сталінських (перша надана самим Сталіном не так за роман «Прапороносці», як за виступ на письменницькій нараді 1947 року), Ленінської та інших премій. Йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Він був депутатом Верховної Ради СРСР і УРСР багатьох скликань…
Так, свідчень про співпрацю О. Гончара з КДБ не існує. Але при цьому треба пам‘ятати, що Гончар упродовж років був головою Українського комітету захисту миру, входив до складу керівних органів Всесоюзного й Міжнародного комітетів захисту миру, а це була структура, тісно пов‘язана з радянськими спецслужбами.
Більше тут:
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
