Окей. Не всі тут мене знають, і дехто вже охрінів до “ти Московський патріархат захищаєш”.
Що ж, розповім.
Так сталося, що я є релігійним оглядачем вже понад п’ятнадцять років. І вже п’ятнадцять років пишу про те, якою специфічною субстанцією є Московський патріархат. Я писав про ті конфлікти, про яких ви не знали, і про ті, які ви вже забули. Для мене це значно давніша війна, ніж усі ті політичні срачі, до яких ви звикли: коли я вже непогано розбирався, Порошенко ще ікони по Іонінському монастирю носив, а Зеленський на корпоративах в Хімках на підборах танцював. Для того, щоб розбиратися добре, я на додаток до журналістської отримав філософсько-релігіознавчу та богословську освіти (останню – в КПБА, тоді ще Київського патріархату).
Саме в мене на “Петрі і Мазепі” Тетяна Деркач випустила цикл “Козаки-розбійники”, в якому вперше була досліджена уся бойова-напівкримінальна імперія, вибудована довкола Московського патріархату. І найкращим компліментом в моєму журналістському життя було зізнання одного з єпископів ПЦУ — на жаль, вже покійного — що інший цикл моїх та Тані матеріалів допоміг єпископам подолати страх перед Філаретом під час створення ПЦУ. Я також вхожу в групу “Десять тез для ПЦУ” – погуглите, якщо цікаво.
Усе це – щоб мені не довелося посилати до лісу усіх тих буратін, що спробують звинуватити мене в симпатіях до МП. Які симпатії я маю, можна, зрештою, напряму запитати у владики Єпіфанія чи владики Михайла Команського.🙂 Спойлер – аж ніяк не промосковські.
А тепер я поясню, чому весь цей багаж досвіду змушує мене казати, що все, що зараз відбувається довкола Московського патріархату, відбувається в правильному напрямку. І чому усі провокації з силовим виносом їх на копняках кимось відмінним від СБУ та виконавчої служби зараз не просто зайві, а й погіршать загальний розклад.
Щоб вирішити проблеми з МП, потрібно забрати в неї не храми, а вірних. Потрібно раз і назавжди показати її антиукраінську сутність не тільки прихожанам, а й зовнішньому спостерігачеві. Потрібно значно більше розборів рєшалов та тьорок її єпископату. Потрібні кримінальні справи з доказовою базою, які будуть транслюватися на всю країну, а потім перекладатися для журналістів Нью-Йорк Таймс.
«Ой, та це не працює…»
Працює. Працює, курча. Буквально вчора окремі лаврські «мітингарі» охрінівали та йшли, коли їм давали послухати перехоплення розмов Павла.
З іншого боку – вони не мають йти в нікуди чи в підпілля. Вони мають йти в ПЦУ. Їх потрібно не перемогти, а розколдувати, і щодо більшості це можливо – справжніх буйних небагато.
Саме зараз ПЦУ веде тихі, але дуже активні перемовини з адекватною частиною священників та монахів МП. Успіх таких перемовин прискорить усе – і перспективу служіння української церкви в Лаврах, і перспективи її визнання іншими церквами, і переходи парафій зі священниками та без скандалів.
І буквально єдине, що може це зірвати – перехід до мордобою, силових захоплень та провокацій.
Зараз ми маємо дивну ситуацію, коли вже в двох областях там, де можна і треба було обійтися виконавчою службою, дійшло до мордобою на рівному місці. По дивному співпадінню місцева влада в обох випадках реагувала так швидко, наче текст реакції був готовий ще до події. По дивному співпадінню в обох областях місцеві очільники не є православними та представляють одну й ту ж політичну силу. Їм похрін, що там буде з ПЦУ – ім якраз потрібний хайп та мордобой, щоб показати, якими рішучими вони раптово стали.
А мені не похрін. Ще й тому, що я якраз збираюсь писати матеріал для західного читача із поясненням, що те, що відбувається – не «переслідування християн», як бреше Такер Карлсон виборцям з Біблійного поясу США, а лише боротьба держави з п‘ятою колоною.
Хотілося б, щоб на місцях допомагали мені, а не Такеру.
