Сором. Стидоба. Тридцять (!) років поспіль держава робила вигляд, що випускає в декількох своїх вишах дипломованих дипломатів, насправді випускаючи нікчем, лоботрясів та мажорів, що купували свої дипломи і не повертались до дипломатичної освіти на практиці більше ніколи. 100 (!) країн без послів – це вирок дипломатичній системі України.
Від Семена Паліяя:
Через «кадровий голод», на який поскаржився Дмитро Кулеба, Міністерство закордонних справ наважилося на безпрецедентний крок – оголосило відкритий конкурс на посади послів у деяких країнах.
Вакансії відкрито до 21 країни, особливий фокус, за словами міністра, на африканських державах. За підрахунками «Слово і діло», на сьогоднішній день посла України немає у 106 країнах.
Щоправда, не скрізь у них є необхідність: з деякими країнами у нас розірвані дипломатичні відносини, у деяких немає дипломатичної місії чи її рівень нижчий за посла. Крім того, один посол може працювати на кілька держав. Повний перелік країн – на інфографіці.
* * *
Менталітет та укрдипломатія
Продовжуючи тему про українську дипломатію.
Зараз багато говорять про Китай, та його роль у нашій війні. Вже відомо, також, що не зважаючи на все більшу роль Китаю в світі, Україна з 2021 року не має в тій країні свого посла.
Не дивлячись на цю обставину президент України запросив президента Китаю здійснити офіційний візит до України. Як підготовка до такого візиту взагалі можлива без посла цієї країни важко уявити, але тут є ще один нюанс.
Перед вами президія з’їзду Комуністичної партії Китаю. Країни, наскрізь історично патріархальної, припорошеної ще й патріархально-заскорузлою комуністичною ідеологією з китаєцентричною ментальністю десятка історичних імперій на тій землі.
Порахуйте кількість жінок на фото. Три з півсотні присутніх. В Політбюро КПК – 0.
А тепер зауважимо, що повноважним представником, в.о. посла України в Китаї, з 2021 року є 1-й секретар посольства України в Китаї пані Жанна Валеріївна Лещинська.
В профпридатності шанованої дипломатки я не збираюсь сумніватись. Взагалі в будь-якій іншій країні (може, виключаючи Саудівську Аравію чи Оман) стать посла не викликала би ніяких питань. Але не в Китаї.
Це Піднебесна, центр світу за їх майже неприхованими ностальгічними уявленнями. А тепер уявіть яке ставлення у тогож майже імператора Сі буде до країни, яка мало того, що жертва агресії його васала пу, так ще й представлена жінкою.
То що, з іншими менталітетами ми теж працювати не можемо?
P.S. Пані феміністки, мова йде про ментальність, далеку від прав жінок, чиї права ніхто насправді чіпляти не збирався. Котлети прав жінок окремо, мухи дипломатії окремо.
