НАГАЛЬНА НЕОБХІДНІСТЬ ЗМІНИ УСТРОЮ, СИСТЕМИ ВІДНОСИН

Система відносин між людьми, що була сто років тому започаткована «товаріщамі в потних шинелях», та реалізована не зовсім їх нащадками, не передбачає свободи вибору для людини. Державоустрій сформований за принципом – «Колгосп справа добровільна. Корову заберемо, сам прийдеш», заснований на сакральній цінності «примітивного насильства».

За своїм первісним задумом, той «соціальний проект» реалізовувався як плацдарм для проведення Світової Революції. На захоплених землях, панове «більшовики» планували вирощувати солдат та ресурси для захоплення Світу. І зовсім не важливо, яку формальну мету вони при цьому декларували. Той плеканий ними, «Коммунізм», скорше нагадує релігійне вчення екстремістів.

Так само Салафіти (екстремісти, що називають себе прибічниками ісламського способу життя) сьогодні, захоплюють території для створення на них Халіфату – державного утворення, де політикою має бути Іслам. Точніше ЇХ ВЕРСІЯ Святого Писання від Пророка Мухаммада. Вони отримали назву «ІДІЛ» (Ісламська Держава Іраку та Леванте). Так само як «більшовики», ці «хлопці» захоплюють території та нав’язують певний тип буття їх населенню, декларуючи «святі» цілі.

В обидвох випадках формується ізольована від Світу соціальна система з культом насильства над особистістю. Такий спосіб формування світогляду людей не передбачає розвитку особистості. В тих стосунках передбачається виключно усереднений рівень розвитку народу (а насправді біомаси без волі та критичного мислення). Усі ті одиниці, що переростають той базовий рівень розумової діяльності, або стають частиною пануючого класу, або безжально знищуються.

Людину привчають змалечку до думки, що народившись в тому «дурдомі», вже не має вона іншого вибору. Така твоя доля – мусиш підкорятися правилам устрою життя.
«Хрестять» у несвідомому віці, надають громадянство у несвідому віці, вимагають віддати якийсь «борг» державі, яка тебе родить-вчить-годує-лікує-ховає. Про все подбає добрий цар, господар, правитель, ґвалтівник та поневолювач. А як помреш в таких умовах, той сам винен.

Від народження і до самої смерті людина опиняється в умовах, у яких фізично відчуває отой свій «борг» – залежність від пануючого способу життя. «Державі» відводиться роль «інструменту насильства» – грабування одних заради передачі цього награбованого іншим. При цьому поширюється думка, що поневолювач має виключні права на визначення способу та цінностей життя всіх людей, які обмежені кордонами тієї «зони».

У варіанті української дійсності, «Влада» (визначена Конституцією домінантна форма життя) делегувала повноваження грабувати «усе що рухається і не рухається» чиновникам. Таким чином «чиновник» перестав бути Народом (пригноблена форма життя, за рахунок якої існує Влада – «народ є єдиним джерелом влади») та став Владою. Обов’язок Влади відбирати ресурси в Народу задля підтримки існуючого порядку.

Читайте “технічний опис” того утворення – «народ є єдиним джерелом влади», – не джерелом економічних стосунків, що породжують матеріальні цінності,
не творцем свого майбутнього, не джерелом новітніх наукових розробок, наприклад, а джерелом влади та її живильним середовищем. Тим середовищем, яким живиться влада, за рахунок чого вона, виключно, існує. Існує – стає, набуває форми, не за рахунок освіченості, критичності мислення, набору чеснот, а за рахунок примітивної сили та підміни понять (обману). Влада узурпувала все, що можна було узурпувати за логікою основного закону – Конституцією України.

Розірвати це «порочне коло» можливо тільки в один спосіб – змінити правила формування стосунків між людьми, які поєднуються в соціально-політичне утворення (державу). Перезаснувати українську політичну формацію. Утворити простір політичних правил співжиття, що передбачають іншу форму стосунків.

Для цього непотрібно все населення, всі громадяни, весь народ, хоча б за тією причиною, що їх влаштовує ситуація, коли вони не впливають на перебіг подій свого життя. Вони звикли «з дулею в кишені кланятись будь якому царю». В них багатий досвід – пристосуються, виживуть, якось воно буде…

Олександр Новохацький