Прямі або опосередковані дискусії про український правопис 2019 року не вщухають. Учасниками їх є як фахівці (фолологи-мовознавці), так і нефахівці. Однією із найобговорюваніших є тема про фімінітиви. Публікуємо текст редакторки з філолоґічною освітою та коментар інженера. Раді будемо надати слово експертам з правопису.
Тут така справа… Усе значно серйозніше. Інститут української мови НАН України вперто ігнорує фемінітиви. Це не було б так смішно, якби не було так сумно, адже половину складу Правописної комісії становлять доктори і докторки Національної академії наук, зокрема Інституту української мови, Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та Українського мовно-інформаційного фонду. Тобто всі ці науковці та науковиці уклали нам правопис 2019 року, запропонувавши суфікси для фемінітивотворення, якими самі ж не послуговуються, вигадуючи якісь «табу» і «але», як-от відмову від фемінітивів у назвах посад науковців та науковиць, держслужбовців та держслужбовиць, військовослужбовців та військовослужбовиць.
Гаразд, маємо небажану омонімію в нечисленних словах, як «капітанка» (головний убір) чи «солдатка» (дружина солдата), водночас слова «сержантка», «лейтенантка», «полковниця», «пілотеса» (як і «стюардеса») звучать добре, то чому ж їх табуювати? Як і «докторку», «професорку», «співробітницю».
Пані Городенська в одній лекції сказала, що це «стилістично маркована лексика», і «”докторка” та “професорка” звучать зневажливо». Чому ж тоді ви не зафіксували у правописі стилів, у яких буцімто не можна вживати фемінітиви? Взагалі ж це типові відсебеньки та смаківщина (про «зневажливо»). Жодних обмежень для офіційно-ділового стилю немає. Узус диктує своє: президент Зеленський називає Каю Каллас та Урсулу фон дер Ляєн президентками. Мова активно реагує на суспільні реалії.
І йдеться не тільки про гендерну лінгвістику та «геть від москви!», а й про морфологію та синтаксис: якщо ми поглянемо на інші словʼянські мови, то дізнаємося, що фемінітиви — їхня невіддільна риса, як і української. Якщо в університеті Чехії або Словаччини ви звернетеся до викладачки «пані професоре», а не «пані професорко», то не лише порушите норми цих мов (неузгодженість у роді), а й образите професорку. Порушує мовну норму це і в нас, адже за новим правописом у кличний відмінок ставимо обидва слова: правильно казати «пані по́сле», а не «пані посол», яке ви постійно обстоюєте (аби не «посолка»). Тому краще взагалі «пані амбасадо́рко», а замість «пані нотаріусе» — «пані нота́рко» («нота́р» — питоме українське слово).
Але зараз не про це, а ось про що: чому наші вчені затверджують новий правопис, який відроджує багато питомих українських рис, однією з яких і є фемінітиви, а на практиці обстоюють російські традиції в українській мові?
Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України на своїй сторінці писав таке: «Що ж до “членкині”, то це запозичення з польської (członkini). У чехів і словаків — členka. Наші сусіди до цих слів звикли».
Тобто наші цивілізовані сусіди-словʼяни звикли до членкинь і членок, а в Україні досі має бути «пані член»? Коли ж нарешті ми вбʼємо в собі малоросійство та мізогінію, починаючи з наукових кабінетів?
З коментарів
1. Пані, яка називає себе “редакторкою”, зачіпає речі, які питань редакторства жодною мірою не стосуються.
2. Пані дивиться на кривопис (та й узагалі на світ) крізь рожеві окуляри.
3. Водночас пані рожевого уявлення не має про те, що таке честь і добре ім’я науковця, тому їй важко зрозуміти науковців, котрі своїм добрим іменем дорожать.
4. Пані свято вірить у небилиці про те, нібито кривопис — то щось справді українське або щось проміжне на шляху до чогось справді українського, але засліпленість, дуже вузьке коло спілкування і небажання чути доводи утнули з нею лихий жарт.
5. Пані не знає того (бо навіть не цікавилася), що виявилося в суді. Виявляється, у тому кривописі, який схвалила НАНУ, а потім — ще раз комісія з питань правопису, параграфу про фе-збочення не було. Той параграф в обхід комісії та в останній момент дописала якась волохата рука.
Із цього приводу був великий скандал. Деякі члени комісії навіть поривалися відкликати свої підписи під кривописом. Їх ледве вмовили не робити цього.
6. Пані чомусь обходить мовчанкою ту обставину, що жодного обговорення перед “укиданням” фе-збочень у кривопис не було.
Тому показне обурення “редакторки” виглядає надто вже награним, тобто нещирим.
Віктор Радіонов
Від редакції:
Редакторка Ольга Васильєва чомусь вирішила видалмти посилання на нашу публікацію, розміщену в коментарях під її записом у Фейсбуці. Чому? Для нас це залишалося незрозумілим, поки один із поширювачів наших публікацій у соцмережах не переслав нам повідомлення від шановної редакторки, надіслане йому в приват:
»Смішно, коли інженер прокоментував не з погляду мовознавства, а з погляду інженерії. Ви вважаєте таке обговорення мовних питань релевантним?
Точніше, не так: який стосунок інженер має до мовознавства і правопису?
Хто в халаті, той і лікар; хто має язик, той і лінгвіст?»
Схоже на те, що це — емоційна реакція Ольги Васильєвої на наше вступне слово до цієї публікації (див. вище). Шкода, що пані полінувалася заглибитися в суть переднього слова.
Втім, нічого дивного в цьому немає. Як показує перебіг дискусії під текстом О. Васильєвої у Фейсбуці, вона пересварилася з багатьма коментаторами і сама спричинилася до того, що обговорення важливої для сучасного мовлення проблеми перетворилося на базарний лемент.
Володимир Іваненко
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
