У дослідницькій літературі перебування Григорія Савича Сковороди в Лебедині згадувалось побіжно, а інколи навіть із відтінком деякого сумніву. Проте, перекази про відвідини ним нашого міста були рясними.
Пам‘ятаю настанову свого діда Давида. коли він вперше привів мене до школи. (Це колишня церковно-парафіяльна школа троєцького приходу. До її складу входив і будинок Залєських, в якому в свій час перебував Григорій Савич Сковорода).
Дід повчав: «Вчися, внучку, наук по-справжньому. В цих стінах Варсавина та Шевченкова мудрість захована». Може б я дідової настанови й не запам‘ятав, та врізалось у пам‘ять чудернацьке слово «варсавина». Вже аж в студентські роки я дізнався, що «вар савва» на латинській мові означає «син Савви». Саме так інколи свої твори підписував філософ. Тож дід натякав, що в цьому будинку колись перебували і Шевченко, і Сковорода.
Незаперечність перебування Сковороди в Лебедині підтвердилась із виявленням нами листа лебединського священика — протопопа Михайла Федоровича Залєського до знаного славіста Ізмаїла Івановича Срезнєвського. На листування Срезневського нас вивели співробітники Московської центральної бібліотеки ім. Леніна, надіславши до Лебедина *Известія Россійской Академіи Наук* (за 1919 рік). У цьому збірнику в розділі «Из “Украинской скарбницы И. И. Срезневского”» ми знайшли і ґрунтовну статтю історика про Григорія Сковороду. Знайшли і відомості про часописи, які друкували матеріали про філософа (журнал «Молодик» за 1843 рік, «Утренняя Звезда» за 1833 рік та «Телескоп» за 1835 рік…).
Із усих цих видань ми вибрали всі відомості, що стосувалися перебування Сковороди на Лебединщині. Найбільш цікавим виявився згаданий нами лист Михайла Залєського до Ізмаіла Срезнєвського. В ньому він писав: «Прочитавши почтенейше письмо ваше, 13-го числа сего мая мною полученное, сей час бросился прочитать в “Утренней Звезде” отрывки о Сковороде, потом целый день рылся в письмах отца моего, зная одно к нему письмо его по подписи на латынском языке: Grigorine var Savin Григорий сын Савич Сковор. ( в коем рассуждал что-то о священном Писании); не сущу ли ли оного или других его же пера, но к сожалению не сыскал никакого; прочитанное же в отрывках ваших о нем весьма сходно с известными мне слухами, кои я получил от своих родителей еще в малолетстве, а после в 1798 году, когда я уже был в селе Рябушках, то слыхал много подобного от тамошніх помещиков Красовских, в которых он боле году проживал, полюбивши их, положение дома их близ церкви и рощи, а более потому, что знаком был с отцом еще в Киеве, почему весьма часто из Рябушек посещал отца и иногда гостил по месяцу, ибо отец мой познакомил его с Красовскими…»
Ми швиденько перефотографували лист і понесли знімок у краєзнавчий музей: Людоньки! Сковорода справді був у Лебедині і проживав саме у цьому будинку. Бажано зробити стенд і на ньому подати увесь лист. Хай пишаються лебединці своєю історією! Та пропозицію дирекція зустріла насторожено. Мовляв, лист надрукований не в радянській пресі. А це далеченько від марксизму-ленінізму. До того ж і чіткість друку паршива.
Зав’язалась дискусія. Кажемо: матеріали надіслала московська бібліотека імені Леніна, а не якогось там князя Кропоткіна. І читається лист вільно. До суперечки приєдналось обласне краєзнавче начальство, що на той час інспектувало лебединців, і заявило: «Зачем спорить… Я вас рассужу по справедливости. Потому, что я человек сторонний. Мне всеравно был ли Сковорода в Лебедине, не был ли…»
Ці слова нас наче окропом ошпарили. — ох, і музейники настали! От і пішли додому з нічим. Та пошуків не припинили. Був знайдений і лист Сковороди до протопопа Федора Залєського із Обухівки в Лебедин (10 грудня 1763 року). Частина його писана латиною. В Сумах відомий журналіст Геннадій Петров знайшов латиніста. який і переклав нам незрозумілу писанину. Запам’ятались слова філософа, якими стверджував, що весь час він жив лише переконаннями. І ці переконання йому посилало Небо:
«Согрелось сердце мое и в поучении моем разгарается огонь, ибо что я говорю, то глаголю от избытка сердца. И не для того только, чтобы говорить, или чтобы не молчать. Я целую жизнь промолчал бы, коль Минерва моя не велела бы мне говорить….»
Ще один переклад уривка листа Сковороди з латини до протопопа Федора Залєського надіслала нам з Харкова дослідниця творчості філософа кандидат філології Анастасія Максимівна Ніжинець: «Любов’ю належить отримати те, що любов’ю воздається». І далі: «Справжній художник, коли робив скульптуру Мінерви, він вглядувався в яку – небудь іншу, Із якої виводив подібне, але зображення красоти має подобу думки художника, він вглядаючись в неї направляє руку і мистецтво для створення такої подібності».
Кілька слів про лебединських знайомих філософа.
Федір Залєський разом із Сковородою навчався в Київській Академії, був священиком у церкві Михайла в Лебедині. Його будинок стояв навпроти церковного вівтаря через дорогу. В свій час Михайло Залєський укладав і збірочку творів Сковороди. У тій збірочці ми знайшли і знаковий твір філософа «О древнем змие или Библии».
За свідченням Ізмаїла Івановича Срезневського цей зшиток на той час зберігався в бібліотеці Харківського університету. До нього Залєський прилучив і лист Сковороди, «писаний якомусь високородію» не пізніше 1763 року.
Син Федора Михайло був теж священиком.. В 1810 проці він очолив парафію новозбудованого Успенського собору і доклав усіх сил до завершення його будівництва: зняв гонтову покрівлю і вкрив храм залізом. Збудував кам’яну огорожу, дзвіницю та торгові лавки довкруж храму , у вікна були вставлені металеві решітки. І Федір Заліський, і його син Михайло зналися з нащадком козацької старшини тимофіївським поміщиком Іваном Тимофійовичем Красовським
У той час Тимофій Іванович переніс свою маєтність із Тимофіївки у більш зручне і живописне місце — на правий берег річки Вільшанки під дубовий гай (тепер центр села Рябушки). Збудував там дерев’яну церкву Іоанна Предтечі, подарував церкві 33 десятини землі та різне церковне начиння.
Предстоятелем у ній певний час, до переводу в 1810 році в Лебедин, був Михайло Залєський. Це вказує на близькість стосунків цих родів з філософом. Тож сумнівів у правдивість свідчень, викладених у листі Михайла Залєського до Ізмаїла Івановича Срезнєвського в нас не виникає.
Продовжимо лист Михайла Залєського далі: «…мать моя мне, а также и Красовские расказывали, что он был непонятный чудак, что весьма трудно было ему угодить, чуть только что не по его мыслям, все вдруг бросает: и стол, и постель, и дом, и бежит ходить по лесам, полям и горам, и точно все со своею флейтою; после опять иногда скоро, иногда и не скоро возвращается, ничего не говоря о прошедшем, не любил, чтоб и ему о том напоминали, впротчем был очень нестяжителен, щедр, дружелюбен, но и себялюбив, что не далеко от самолюбия, эгоизма, или яснее ячества. Отец мой разсказывал мне, про него, что он был по летам учения своего сотоварищ бывшему Киевскому митрополиту Самуилу, у коего отец мой в то же самое время, когда Самуил был еще архимандритом и преподавал в Академии Богословие, был домовым писцом и академическим письмоводителем,—что Самуил, будучи уже митрополитом, писал к Сковороде письмо приглашая его к себе, чтоб жить с ним как с другом вместе, но он отверг его прошение гордым и грубым ответом. Я, продолжая в Белгороде с 1790 года по 1798 учение, читал его, Сковороды, некоторые письма на латинском языке к тамошним протоереям, Катедральному отцу Иоанну Ильинскому и префекту Семинарии и учителю Богословия Ивану Трофимовичу Савченкову. Сей Савченков нам, ученикам своим, читал иные письма, и однажды публично в классе говорил с сожалением, что Сковорода под старость (ибо тогда еще жив он был) впал в заблуждение¸ явно не хранил ни постов, ни обрядов христианских, не ходил в церковь, а наконец и не приобщался; и когда при смерти его предложили приобщится таин, он не захотел, сказывал, что это не нужно для него. В письмах тех к Савченкову и Ильинскому назыал он посты и таинства хвостами, кои должно от веры отсечь….»
Спливли роки… Прихильників творчості Сковороди в Лебедині побільшало. Знайшовся добрий чоловік, коштом якого на будинку Залєських з’явилась меморіальна дошка. Це Валерій Григорович Чалий. Уклін йому від усіх лебединців.
