Якщо беремо домандрівний період, то, здавалося, тоді Сковорода писав твори популярні. Більшість із них мали художньо-літературну форму. І, ймовірно, були розраховані на відносно широке коло освічених людей.
Передусім це вірші із збірки «Сад божественних пісень». Саме вони мали неабияку популярність й «зробили ім’я» Сковороді.
Ці твори переписувалися, поширювалися. Навіть Тарас Шевченко, попри своє скептичне ставлення до особи й творчості мислителя, зізнавався у вірші «А. О. Козачковському» (1947), що в дитинстві «списував Сковороду»:
«Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І везерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду…»
Тобто така школярська практика «списування Сковороди» була поширеною. Твори мислителя (переважно поетичні) переписували мандрівні дяки, вчителі сільських шкіл, їхні учні. Такими були реалії культури України XVIII й навіть першої половини ХІХ ст. У ті часи на її теренах (на жаль!) недостатньо поширювалася друкована література, мало було друкарень. Натомість поширеною зоставалася рукописна книга. Остання навіть (!) часто була дешевшою книги друкованої. Звідси, до речі, зрозумілим є те, що Сковорода не переймався друкуванням своїх творів. Останні, переписуючись ним та іншими від руки, й так «ішли в люди».
Деякі вірші мислителя були покладені на музику й співалися. Особливо популярним був вірш “Всякому городу нрав и права…”, який став піснею. Схоже, існували різні варіанти цієї пісні. В певному сенсі – вона стала народною. Один із таких варіантів увійшов до п’єси розмовною українською мовою “Наталка Полтавка”, що була створена Іваном Котляревським. Тут ця пісня виглядає таким чином:
«Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс!»
І далі в такому ж дусі.
Фактично, маємо зовсім інший твір – і змістовно, й мовно. Принаймні у цій пісні, поданій Котляревським, мова переважно розмовна українська, а не книжна. Від Сковороди взяті лише перші дві стрічки пісні, а далі вже йде інший текст. Але, як би не було, все ж Сковорода дав поштовх для написання цього твору та йому подібних.
Були й інші популярні вірші із «Саду божественних пісень». Наприклад, «Ой! Ты птичко жолтобоко…» Цей твір наближався до народних пісень. І через те став популярним. Є у Сковороди й ліричні поетичні твори, де маємо замальовки природи чи зображення переживань автора. Наприклад, однією з найкращих його ліричний поезій є “Ах поля, поля зелены…». До речі, цей твір, наскільки можемо судити, теж користувався чималою популярністю.
Значну частину “Саду божественних пісень” становить релігійна поезія. Вона нагадувала духовні пісні (канти), які складали, співали й поширювали мандрівні дяки. Тобто Сковороду можна вважати поетичною зіркою в середовищі мандрівних дяків.
Однак, наскільки можемо судити, низка інших віршів «Саду…» такою популярністю не користувалися. Адже там була й панегірична поезія, розрахована на відносно вузьке коло, й твори, що нагадували фрагменти філософських творів. Для широкої публіки вони були «важкими».
Тобто не всі вірші Сковороди слід сприймати як чисто художньо-літературні твори. Принаймні частина з них подавала філософські ідеї, озвучені в поетичній формі. В принципі, тут нічого нового й незвичного не було. Адже першим філософським жанром був поетичний твір, поема.
Саме в поетичній формі часто викладали свої погляди філософи-досократики. Пізніше це робили й інші філософи, у т. ч. й викладачі філософії в Києво-Могилянській академії. На зміну поемі, як жанру філософствування, приходить діалог, пізніше – трактат і навіть такий специфічний жанр, як діатриба. Сковорода практично використовував всі ці жанри філософствування – одні в більшій, інші в меншій мірі.
Від редакції: Професор П. Кралюк, пишучи, що «навіть Тарас Шевченко, попри своє скептичне ставлення до особи й творчості мислителя, зізнавався у вірші «А. О. Козачковському» (1947), що в дитинстві «списував Сковороду», лукавить.
Тарас Шевченко «списував Сковороду» підлітковому віці («Мені тринадцятий минало…»), а критично і скептично він почав ставитися до Г. Сковороди у віці, коли переріс Сковороду як одного із своїх учителів і предтеч.
До речі, школярська практика переписування класичних літературних творів від руки, і понині застосовується у навчанні літературної майстерності.
