Поетеса Лариса Ніцой працює над збіркою поезій Еміля Дуброва. Вона відкрила його для себе як поета у Фейсбуці, і тут виявилося, що Дубров — поет соцмережевий, бо більше ніде своїх творів не публікував. А тут стало відомо, що пан Дубров ще й нездужає. І вирішила тоді Л. Ніцой укласти збірку поезій Дуброва. Оскільки своїх творів поет не зберігає ні в рукописах, ні у файлах на комп‘ютері, довелося упорядниці визбирувати тексти поезій на просторах соцмережі…
Задумана на сто сторінок, збірка дуже швидко потовщала удвічі, а потім і втричі. Укладачка зупинилася на трьохсот сторінковій книжці, залишивши наступникам матеріал ще на пару томів по п‘ятсот сторінок кожний.
Талановитий Еміль Дуброва упевнено заходить в українську літературу.
Пропонуємо увазі наших читачів добірку віршів Е. Дуброва, запозичених із сторінок у соцмережах.
***
Мов ненажерливі клопи,
З портретами царів кривавих
Московські скурвлені попи
Повзуть терЕнами держави.
Простий здурачивши народ,
МанУ наславши на убогих,
Вчинили ,,тіпа ,,Хресний ход,,
Хоча би побоялись Бога!
Продажні слуги сатани,
(Такі ж, Ісуса розпинали),
Забули, сукині сини,
Чи, може, скажете не знали –
Що гріх жадать чуже добро?!
Чому ж ви знов до нас припхались?
Тривожите старий Дніпро…
Бодай вам руки повсихали!
Про Лавру знову… Ой, монаше,
Це, якось, навіть смішно чуть,
Бо відбирають — те, що ваше,
А ми хотіли б —повернуть!
І Лавру Київську й Софію,
І сотні храмів по Русі,
Бо Моксель — про Москву лиш мріяв,
А Київ — цвів у всій красі!
Живіть собі в своїй державі,
Цілуйте в зад своїх царів,
Не вмішуйтесь у наші справи,
А ми у ваші — й поготів!..
* * *
Вже скоро, знаю, прИйде час,
Впаде в людей з очей полуда:
— Я не один! Мільйони нас!
Тож — Київ був! І є! І буде!
11.07.2016 р.
НОВОРІЧНІ НАСТРОЇ
В хронологічному порядку…
* * *
2017-2018 р.р.🐓🐕
Дошкутильгав, нарешті, старий півень
В кінець двора до свого курника,
Раніш — співав із солов’ями врівень…
А зараз голос хриплий мов крука.
Уже й на сідало вилазить по драбині,
Хотів було злетіти, та й не зміг…
А замість кукурікнуть, вранці нині,
Лиш каркнув хрипло, курочкам на сміх.
Ну що ж, пора, нехай керують інші,
Хоча б ось цей, добряга Жовтий Пес…
Читають діти новорічні вірші
Пороша біла сиплеться з небес…
* * *
2018-2019 р.р. 🐕🐖
Ось, рік минув… А так все починалось-
Увага, ласки, шинка, ковбаса!
Всі, в похвалах Собаці розсипались…
А зараз шерсть розкудлана звиса!
Тепер Свині народ співає оди,
Пес — відслужив… Вже не в пошані Пес,
В людей так швидко змінюються моди,
А ти, Рудий, отримуй потім стрес!
Нехай собі керує, що поробиш,
Від завтра Жовта Земляна Свиня
(Якщо вона їм більше довподоби)…
Нехай попробує погавкати щодня!
* * *
2019-2020 р.р. 🐖🐁
Що ж, де Свиня, пробачте, там щури…
Чи — пацюки, на українській мові,
Тож і не дивно, що не говори — Стальний Пацюк, очолить дні святкові.
Тепер хвалитимуть здебільшого його:
Який — амбітний він, харезматчний, мудрий,
А хитрий, обхитрує хоч кого!
Яке у нього білосніжне хУтро…
Ну що ж, побачимо, що принесе нам він —
Цей рік його, Свині — лишилось мало…
А поки ще нема ніяких змін –
То поспішайте, запасайтесь салом!
* * *
2020-2021р.р.🐁🐃
Пора прогнати вже того Щура!
Бо все на світі має свою міру —
Навіщо він на береги Дніпра,
Приніс з Китаю свій коронавірус?!
Безсовісний пацюк, ще й зиму вкрав,
Вже другий рік не бачать діти снігу!..
Багато різних нехороших справ,
Вписав, цей Щур, в свою таємну книгу!
Та скоро Бик відчинить двері рогом
І хитрий Щур сховається в норі,
Бик — справедливий, хоч і досить строгий…
Такий правитель, саме на порі!
* * *
Яка блакить! Нема кінця і краю!
І це, осіннє лагідне тепло
Неначе я стою в воротах Раю —
Ген, щирим золотом, засипало село…
Лиш над ставком
Висить туман кошлатий,
Грибами пахне так, що аж п’янùть,
Золотолистий клен розвісив шати…
Здається, ранок тишею дзвенить!
І тихо так, що чути, як на струни
Натягнуті між віття павутин –
Нанизує світанок, ніби руни,
Осінньої роси дзвінкий бурштин…
* * *
Всі барви осені не передати словом,
Її не описати аромат,
Коли осіннє сонечко ранкове
Підсилює красоти ці стократ.
На сонці грають павутинки сиві,
Тремтитять під важкістю ранкової роси…
Без сумніву, Весна – пора красива,
Та їй далеко до осінньої краси!
Весна, мов дівчинка,
А Осінь — справжня жінка!
З її принадами, що зір наш полонять…
І хай в косі її, є сиві павутинки,
Та цю красу вони, не осквернять!
* Оскверняти — порушувати чистоту, святість кого, чого-небудь (Академ. тлум. словн.)
