Анатолій Матвійчук, український журналіст і співак, зробив такий запис в соцмережах: «Осквернення українських святинь продовжується — “Щедрик”…»
Автор запису не уточнив, який конкретно випадок його так збентежив, очевидно, сподіваючись, що його читацька аудиторія знає, що саме він мав на увазі.
Цей запис заскочив навіть співачку і політикиню Софію Федину, якій тут же відповіли, але також без посилання.
Ґуґл допоміг нам знайти відеозапис, який справедливо розсердив А. Матвійчука:
Людмила Розсоха Ярославська так написала у своєму коментарі: «Коробнуло гарно, коли почула оте… не знаю як і назвати… В той час коли воїни іноземці співають нам в підтримку», — і подала посилання виконання «Щедрика» вояками Латвії, поширене НАТО:
Дискусія, що розгорнулася під записом Матвійчука, на жаль, непродуктивна: зазвичай коментатори висловлюють свої обурення і не більше.
Попри те, що випадок справді надзвичайно скандальний, та ще й стався на сторіччя події, яка зробила «Щедрик» всесвітньо відомим, конструктивна розмова не вийшла.
Для нас це є особливо прикрим, оскільки ми упродовж більше двадцяти років намагаємося захистити «Щедрик» від використання з комерційною метою.
У ці передріздвяні дні «Щедрик» у різних виконаннях можна почути в американських (і напевно не тільки в американських) супермаркетах, але й по телебаченню та радіомовленню.
На останніх «Щедрик», на жаль, рідко звучить у тому чи іншому концертному виконанні, а переважно як елемент музичного оформлення комерційних різдвяних оголошень.
Ці рекламні оголошення мало чим кращі від обговорюваного тут випадку: у них хіба що не згадується Путін та немає обсцентної лексики.
Ми думали й передумували, яким чином можна бодай зменшити це опошлення святого для українців твору Леонтовича, який став світовим шедевром.
Одним із ефективних засобів бачиться нам у тому, щоб «Щедрик» та й деякі інші шедеври української культури були захищені авторським правом.
Такий захист можна забезпечити спеціальним законом України, який, спираючись на міжнародне законодавство з авторського права, зобов‘язував би кожного, хто береться за використання цих шедеврів, просити окремого спеціального дозволу від спеціально уповноваженого органу української держави.
Згадана вище Софія Федина разом із іншими відомими митцями могла б ініціювати випрацювання законопроекту, відповідна комісія Верховної Ради України довела б законопроект до статусу закону, а наші дипломати зробили б свою справу на рівні відповідних міжнародних орґанізацій.
Володимир Іваненко
