Мене завжди дивувало, з якого переляку цар Олексій Михайлович мав прозвання Тишайший. Цар, який вів загарбницьку війну з Річчю Посполитою, провів криваву Никонівську реформу та розколов Україну навпіл, загарбавши до московщини на умовах автономії Гетманщину. Ну, який з нього Тишайший?
Виявляється, однак, що Тишайшими були ще декілька московських царів — це “слабоумний”, а скорше слабкодухий, в такому-то оточенні, Іван Олексійович, Соф’я Олексіївна, регенша при Іванові та Петрі, яка посилала свого коханця Голіцина воювати Кримське ханство, а потім відчайдушно хапалася за владу, а, найцікавіше — сам Петро Олексійович, той, що Великий, Жахливий, Кривавий, що власноруч рубав голови стрільцям та “зменшив” населення московщини- росссійської імперії за чверть століття свого панування на 20 з лишком відсотків у війнах, на каторзі та “в бігах”.
Виявляється, слово “Тишайший” в московії це ніяке не прозвання, а титул. Так-так, титул. Причому титул, який московити спиз… запозичили з титулів західних. Справа в тому, що після Смути при перших Романових московщина відкрила для себе польську та італійську освіченість, що базувалась на латині. Латина там, в московщині, входить в моду і стає прикладом для впровадження, але з московською специфікою. Специфіка, як і тепер, власне, полягала в тому, що копіюючи чи переймаючи ті чи інші латинські обряди чи назви, московити нізащо не могли зізнатись навіть собі, що вони елементарно все мавпують, тому видавали це все за “істінно руссскоє”, як завжди.
Так-от, серед титулів державців на заході існувало латинське слово «clementissimus», що буквало означало “наймилосердніший”. Уж не знаю, хто з толмачів і навіщо переклав це слово московитам як “тишайший”, але саме такий його переклад був використаний в титулі цих Романових.
Можу тільки уявити, як реготали з цього титулу освічені українці, для яких латина була звичною та вживаною. Адже цей титул проголошувався і у всіх церквах московського патріархату, з великим прошарком українських священників, випускників Києво-Могилянської академії, які вимушено прозивали царя Петра “тишайшим, обраним та поважним царем та великим князем”.
А потім московити поїхали Великим Посольством в Голандію, і тут відкрили для себе, що Європа давно вже спілкується в дипломатії не латиною, а французькою, і називається цей титул «très gracieux», що буквально перекладається як “найвитонченіший”. Переклали вони титул знову неточно, як “всемилостивіший”, а тому тишком, разом з імператорським титулом, замінили “тишайшого” на “всемилостивішого”.
Замінили і замінили, а Тишайший Олексій Михайлович в історії залишився. І історія “лагідної адаптації” європейського титулу до московського самозвеличення теж залишилася.
Головне, про це безпідставне самозвеличення не забувати. І не пробачати.
