Да що ми все про реальну історію да політику? Давайте “воспарім” до міфів і легенд та інсинуацій.
Ті, хто в 90-ті читав “Таємну доктрину” нашої співвітчизниці Олени Блавацької (народилася та жила в юності, в 90-ті рр. 19 ст. в Дніпрі, тоді Катеринослав) повинні пам’ятати, що в її окультно-містичній системі розвитку життя на землі один з попередніх видів людства проживав на континенті, що звався Лемурією. Блавацька, її доктрина та теософія в цілому на початку 20 століття справила велике враження в світі, а Лемурія закріпилась в псевдоісторичній міфології наряду з Атлантидою, континентом Му та Шамбалою.
Цікаво те, що ні Блавацька, ні її послідовники не спромоглись якось по-своєму, “по-справжньому” назвати цей континент, хоча стверджували, що їхню історію їм надиктували Древні.
Лемурією гіпотетичний континент назвав зоолог Філіп Склейтер в 1864 р., який лише колишнім існуванням єдиного континенту пояснив знахідки однакових скам’янілостей саме лемурів (strepsirrhini) і на Мадагаскарі і на півдні Індії за тисячі километрів одні від одних. Ця теорія була підхоплена і геологами (до перемоги в науці теорії дрейфу тектонічних плит в 60-х роках 20 ст.), і істориками стародавностей, і журналістами, і, зрештою, містиками-теософами.
Цікаво також, що на затоплену Лемурію списувались і відсутності на той момент найдавніших “перехідних ланок” між Homo sapiens та його попередниками. Тіпа “вони були, але втонули в Індійському океані, ну там, в Лемурії”.
Так би і залишилась Лемурія за теософами та антлантологами, якби на початку 20 ст. свого слова не сказали “місцеві громадяни” Південної Індії – тамільці. Вони покопались в Упанішадах, Толкаппіямах, Пуранануру, Бхагават-Пурані, Марсія-Пурані, Манімегалаї, в яких є розповіді про потопи і цунамі, та зробили висновок, що Лимурія це вам не просто теорія, а протодравідійська цивілізація, що передувала індоєвропейському засиллю в Індії.
Тобто тамільці найдревніші. А Лемурія не Лемурія, а Кумарі Кандам (або Кумарі Наду) колиска земної цивілізації. От.
На фоні антиколоніального національного відродження і відсторонення власної історії від європейської (ну і, від індоєвропейської, заодно) ця теорія була підхоплена тамільськими літераторами відродження та місцевими істориками. А коли ця теорія стала поширеною та популярною серед тамільців, то її підхопили і політики. Теорію було вписано в шкільні підручники (1967 р.) південного штату Індії Таміл-Наду, були створені комітети (1971 р.) щодо вивчення історії та літератури втраченої Прабатьківщини.
Тамільські письменники-реконструктори створили навіть декілька карт Кумарі Кандам на яких позначили різні місця, узяті з давніх тамільських і санскритських літературних творів, міста Тенматурай і Капатапурам, різні гірські хребти та річки. Ці карти показують навіть наявність 49 наду (країн) у Кумарі Кандам станом на 30 000 рік до н.е.
Все це нагромадження теорій, переказів, літературних асоціацій, перебільшень та містичних одкровень, зі спіритичними сеансами разом, розбивається сучасними твердженнями геологів, що розчленування Лемурійського або Гондванського суперконтиненту це не історичне, а геологічне явище і відбулось воно наприкінці мезозойської ери задоооооовго до появи людини як такої, як виду Homo.
А як красиво повибудовували.
