Забудьте про десяток успішних штурмів чи облог козаками Ізмаїла, Очакова чи Азова – як тільки до фортеці підходило московське військо, вона зразу ставала неприступною.
Ми вже згадували про так зване «Азовське сидіння», нагадаємо про нього ще раз, для тих, хто забув. З 1471 року Азов був османською фортецею, великим ринком рабів, а також базою для набігів татарських та ногайських орд на Дон, Слобожанщину – Сіверський Донець, і далі на Москву.
Тут саме час згадати даньоруську назву Московщини – Залісся. За лісом. І оборонялася вона від нападів татарів з півдня засіками. Дерева на краю так званого заповідного лісу, який не можна було рубати для інших потреб, підрубалися, загострювалися й валилися певним чином одне на одне, роблячи засідку непрохідною для кавалерії. Це доповнювалося місцями річечками, болотами й ровами та валами. Пройти через засіки можна було тільки в певних місцях на битому шляху, де стояли застави. Думка про стіну на кордоні з ордою і рів з крокодилами – така ж давня, як орда, від якої слід боронитися. Цікаво, що зараз орда – в Заліссі, і «стіну Яценюка» збиралися будувати в зворотньому напрямку.
Але менше з тим. Московське царство таку лінію засік мало. Ми не будемо описувати всіх ліній, хоча, скажімо Бєлгородська або Ізюмська лінії теж останнім часом на слуху. Зупинимося тільки на засіках біля Воронежа. І не тому, що Єльцин хотів його бомбити. Просто відмітимо: ага, Воронеж. А потім ми до нього ще повернемося.
Можемо, звісно, згадати, що в 1571 Девлет Гірей обійшов з флангу засіку під Серпуховом на Оці й спалив Москву к бісу. Просто тому, що приємний спогад. Але повернімося до Азовського сидіння.
В 1637 році донці та запорожці взяли Азов після 9 тижнів облоги, заклавши бомбу в підкоп під стіни. Теж знаменита спеціалізація запорожців – мінна війна. Як казав один письменник на руїнах Кременецького замку (також відомого як замок королеви Бони), який висадили в повітря козаки Максима Кривоноса в 1648, під час Хмельниччини, хоча за кілька століть, в 1240, до цього він витримав облогу орди самого Батия :
– Все залежить від того, з якого боку стін були українці.
Отож під Азовом у 1637 вони були з назовні, разом з донцями. Азов пав, звільнили 2 тисячі невільників. Вбили султанського посла в Росію Фому Кантакузена, бо він здався їм підозрілим. І 5 років володіли містом, відбиваючи всі атаки турків і татарів.
Гарнізон складав 5,5 тисяч чоловік, з них 800 жінок. Ну це точно не наші, а донці. Січовикам в поході скакати в гречку було не можна. Чи це вже не в поході а в фортеці? Треба спитати в старих козаків-законників.
В 1641 році султан Ібрагім І завершив війну з Персією, й перекинув 240-тисячну армію під началом сераскера Хусейна-Делі, яка тільки що взяла Багдад, на берег Дону, на вітку кльону, й почав правильну облогу з редутами, циркумвалаціними валами, підкопами і насипом, який неспішно насипали сапери врівень з фортечними стінами. Ну як почав? Сам він сидів у Стамбулі, епікурействував, і прославився тим, що втопив у Босфорі 240 наложниць, бо не міг визначити, яка з них його зрадила. Послав керувати всім свого пашу Кара Мустафу.
Козаки відбили 24 приступи. І під час останнього, вже в місті, у вуличних боях заманили у вогневу пастку і знищили цвіт турецьких яничарів. Загальні втрати турецько-татарського війська склали понад 70 тисяч. Облогу було знято через 44 тижні. Весь цей час запорожці постачали обложеним набої через Дон, іноді по дну, що натякає що якісь човни в усіх цих волонтерських підгонах таки були задіяні. Логічніше всього, що гнали їх з верхів’їв Дону чи Сіверського Дінця, але хто вже зараз розбере. Рахунок – на табло. Покорителі Багдада схопили шилом патоки.
Після цього донці послали посольство до царя Михайла Федоровича з проханням взяти Азов під Московську державу, але отримали відлуп. Дєнєг нєт, но ви держітєсь. Більше того, наляканий цар-батюшка послав у Стамбул посольство боярина Іллі Милославського, щоб відхреститися від цієї невчасної перемоги – самоуправство козаків, мовляв. Козакам після цього посольства наказали здати фортецю назад туркам. Однак вони спочатку зрили вали й розвалили стіни, а фортечні ворота потім довгий час прикрашали церковний двір в якійсь донській станиці. І ось через одного царя, в 1695, виявилося, що Азов державі московській таки знадобиться. Й пішли на Дон походом. Царя звали Петро Олексійович.
Як тільки московити підійшли під фортецю, вона виявилася неприступною.
