Це доволі складна тема, і говорити ми будемо про великі травми історії. А приводом мені послугує, як часто буває, історична дата: 225 років від дня смерті Єкатеріни ІІ. У ній, як у лакмусі, відбита вся історіографія, – як наукова так і побутова, як імперська, так і пост-імперська.
Почнемо ми з травм, історичних травм. Насамперед Єкатеріна ІІ – це людина, яка протягом свого правління зруйнувала Україну і Січ, Кримське ханство й Кефинський пашалик, Річ Посполіту як Польщу, так і ВКЛ. І це не може не об’єднувати в одній величезній травмі такі несхожі у багато чому народи, як кримські татари, українці, поляки і навіть турки.
З іншого боку, Єкатеріна ІІ завдала великих ударів по народах Росії, включно з самими русскімі, зламала долі багатьох своїх підданих, кілька раз обіграла німців, австрійців, французів, заґіпнотизувала греків та інших балканців, але то вже не наші травми.
Як упорались з травмами самі русскіє і самі німці Надивовижу просто. Визнаючи її “великість”, вони зробили це предметом гордощів. Німці – тому, що це німкеня, русскіє – тому, що це – русская імператриця.
“Вєлікій вєк” Єкатеріни ІІ для русскаго – це дуже схоже на сталіна і його злочини. Красномовніше за всіх це сказав “русскій Каганович” чи, може, Молотов – комусь із них приписують антихрущовську репліку: “Да, бил культ. Но била і лічность!”
У цьому консенсусі існує російська історіографія.
Ліберали, починаючи з юного Пушкіна і Ключевського, більше зосереджені на її альковних справах: з ким вона спала, кому давала фаворитні посади, капризи, казуси, опечатки. Дуболоми (починаючи з того ж Пушкіна, але зрілого) зосереджені на її досягненнях, застигають у захваті, величі.
Пушкін у молодості звав її “тартюфом в юпці та короні”, а пізніше – “великою женою”. Тут нема протиріччя для русскаго ума, нема шизофренії.
Русскіє навіть тепер анекдоти про Сталіна розказують так, щоби Сталін їх за це не розстріляв. У них прославляється його специфічний гумор, остроумство, сарказм, садизм. Ці анекдоти звучать як шанобливе подхіхіківаніє сановному начальнику. Сміються не над Сталіним, а над його жертвами.
Єкатєріна “велика во всем”, тому її сексуальні подвиги носять гіпертрофований, міфічний характер, і той же Пікуль розказує ці анекдоти точно так, як совок – анедкоти про Сталіна.
Тепер оглянемося на нас із вами. Під нами з вами я тут маю на увазі три головні постраждалі народи – як вже згадував, українці, поляки і кримські татари.
Який сенс нам переповідати про те, як Єкатеріна ІІ була любвєобільна, як її трахали коні, мужики, може бути рота на ніч, і все таке? Це виглядає помстою і є помстою, але навряд чи це нам допомогає.
Лизання дупи – та крайність, якої від нас вимагала імперія, наші народи повинні були прославляти її, і оддушиною були ті анекдоти про Катьку. Саме ім’я “Катька”, безумовно, звідти. Але применшення особи “Катьки” дає нам протилежний ефект. Ми продули цій дурі. Цій шльондрі, глупій, негарній, неумній, не гіпнотичній. Тоді хто ми з вами?
На мою думку, нам вигідніше її інший образ. Я не буду стверджувати, що він правдивий. Я тільки висуваю думку, що він нам корисніший. Це не дурочка, яка погано говорила по-русскі (врешті-решт, яка нам різниця, як вона говорила по-русскі? Це може цікавити тільки русскаго). Це не велетенська вагіна, яка вміщал в себе загін офіцерів разом з конями верхи.
Це дуже небезпечний противник, який виявився розумнішим за нас, який недооцінений нами і який знав нас краще, ніж ми його. Такому ворогу не соромно програти, так – як не соромно програти баталію самому Бонапарту чи морський бій – самому Нельсону.
Це наше зло, таке ж необорне, яким буває ураган чи пожежа, землетрус чи епідемія. В сам момент ми можемо бути перед ним безпорадні, але чи вчить це нас безпорадності? Навпаки, кожна катастрофа вчить укріплювати своє житло проти стихійного лиха. А кожний вдалий напад противника – укріплювати свою фортецю.
Саме існуваня Єкатеріни ІІ, те як, вона тонко, а потім товсто підкралась до нас, наче пухнаста північна тваринка, – це має бути для нас викликом, який ми долаємо або подолали.
Наголос на правлінні Єкатєріни над нами слід робити на тому, як ми це змогли пережити, як зачаїтися і як готуватись до реваншу, як тільки це буде можливо. Жертви, які постали на її дорозі, – не просто немарні, вони ще більше подвиги, чим більший і сильніший ворог. Чим більші і наші помилки, тим значніши уроки, що їх мусимо вивести з тих фатальних помилок.
Мова не лише про Єкатеріну ІІ.
Стисло наведу кейс “Крути”. Досі популярним є жалісливий розпач про триста голих-босих (навіть сто), які стояли одні, бо уряд тим часом займався крадійством, і які загинули марно, бо Київ було взято, і лише товсті чиновники врятувалися.
Але нам корисніше зовсім інше. Крути зупинили противника на неочікуваному місці на неочікуваний час. За той час в місто з іншої сторони, аж із Литви й Бєларусі, влився загін Петріва, названий гайдамаками. В місті було повстання “Арсеналу”, яке було для того, щоби надати армії Муравйова легитимності. Робітники “самі” мали відчинити ворота Києва, і Муравйов мав зайти туди як запрошена зірка. Хліб-сіль, старший брат спасає молодшого.
Але завдяки зупинці на Крутах, гайдамаки встигли зарубати шаблями тих “арсенальців”, а уряд УНР – не просто самим евакуюватися, але вивести все військо, лояльне УНР. Полки ж, які нищили муравйовці в Києві, – це були саме ті полки, що оголосили “нейтралітет” щодо УНР та РСФСР. Ті, що розказували байки про “пани деруться, а в холопів чуби тріщать”. Кожен, хто таке каже про себе, автоматично записує себе в холопи, а не пани.
Хіба це не гарний урок? Хіба він не кращій за нюні за голим-босим?
Тепер про демонічного Муравйова. Муравйов прийшов як загарбник – тому, що “арсенал” провалився. План був іншим. Звірства були б “с человєчєскім ліцом”, під виглядом РУНР якої-небудь. Але так не сталося, Муравйов прийшов в істерику і показав там своє звірине обличчя.
Після того в Києві не залишилось ніякого українця (саме українця), що міг вірити у братню любов росіян. Їх або самих розстріляли “за саму лише нєрусскую рєчь”, або витверезіло назавжди. Зауважте, що вдруге ніякий “Арсенал” вже ніколи не повставав. Отже, навіть ті корисні дурники чомусь навчилися.
